Після того, як зазнаємо Божого милосердя, то мусимо, з нашого боку, виявляти його стосовно ближніх. Насамперед на церковному рівні.
Церква Бога, «багатого на милосердя», сама не може не бути «багатою на милосердя». Від ставлення Христа до грішників, що ми вже аналізували, можемо вивести деякі критерії. Для Ісуса гріх не є банальністю і Він віднаходить спосіб, аби грішники не віддалятися від Нього, а радше намагається притягати їх до Себе. Він не бачить у них тільки те, ким вони є, але бачить те, ким вони можуть стати, якщо Боже милосердя досягне глибини їхньої немочі та відчаю. Ісус не очікує, доки грішники прийдуть до Нього, а часто сам іде їх шукати.
Екзегети сьогодні загалом досягли згоди в припущенні, що Ісус не мав ворожого ставлення до закону Мойсея, якого Він сам ретельно дотримувався. Те, що протиставляло Його релігійній еліті того часу, був їхній строгий, а іноді й негуманний спосіб трактувати закон. «І сказав Він до них: Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи» (Мр. 2:27), і те, що Він говорить про суботній відпочинок, – один з найбільш священних законів в Ізраїлі – стосується також усіх інших законів.
Ісус непохитний і строгий у принципах, але знає, коли певний принцип мусить поступитися іншому, вищому принципу – принципу Божого милосердя і спасіння людини. Спосіб, яким ці критерії, виведені із вчинків Христа, можуть бути застосованими до конкретних проблем актуального історичного моменту (аборту, розлучення, евтаназії), залежить від терпеливого дослідження і в підсумку від роз’яснень Церкви. Також і в житті Церкви, подібно як і в житті Ісуса, повинні сяяти разом і милосердя рук, і милосердя серця, як діла милосердя, так і «серце співчутливе».