Мені довелося познайомитись із одним селянином з Савої[1], який, крім власної праці, займав ще й важливу посаду в аграрному товаристві. Мені розповідали про його виняткове християнське «сяйво». Отож, ми познайомились і розповіли один одному про нашу діяльність. Коли я згадав про свої «Зошити про молитву», його інтерес до бесіди помітно зріс. Побачивши, що така його реакція інтригує мене, він вирішив задовольнити мою цікавість.
«Коли я був молодим, я часто прислуговував під час Літургії старому кюре[2] з нашого села. Дивакуватий чоловік, дещо жорсткий, насуплений, мовчазний, його трохи побоювались, проте любили, а радше – схилялись перед ним. На щодень з ним не поспішали заговорити, але в час випробувань поспішали до плебанїї – вбогішої за монашу келію. Цілі години він проводив у церкві, у молитві. Одного разу – мені тоді було близько 14 років – я сказав йому: “Я теж хотів би навчитися молитись, отче”. Щось надзвичайне мало відбутися в ньому, бо він усміхнувся так, що й словами не передати, – він, якого ніхто ніколи не бачив усміхненим. Відтоді я почав думати, що, мабуть, усе своє життя він молився за те, щоб одного разу хтось запитав його саме про це. Кюре здавався таким щасливим, що, я гадав, він говоритиме довго-довго там, у захристії, де в повітрі витав легкий запах ладану. На жаль, я не можу передати вам той ясний погляд з усією його чистотою, принаймні я перекажу вам дослівно його відповідь – вона вмістилась у кілька слів: “Коли ти йдеш до Бога, хлопче, думай з усією силою, що Він є тут, і скажи Йому: Господи, я покладаюсь на Тебе”. А далі вже своїм звичним, дещо насупленим тоном додав: “Йди, поклади на місце свій стихар”. – Згодом я зрозумів, що його зовнішня грубість походила від сором’язливости.
Того дня я навчився молитись. Ось уже сорок років, як я щодня молюся, кажучи Господеві, що цілковито покладаюсь на Нього».
Погодьтеся, ця розповідь вартує цілої конференції на тему молитви. Отож, прошу сьогодні звільнити мене під довгого писання. Однак спробуйте усвідомити, що означає: бути в розпорядженні Бога, покладатися на Нього. Це далекосяжна «тактика». Почати потрібно з відмови покладатися на себе, бути у власному розпорядженні. Згодом – вийти за свої межі. Цілковито покластися на Бога, довірити Його владі своє тіло, розум, серце, волю, життя, щоб Він розпоряджався ними так, як Йому до вподоби.
Але навіщо намагатися пояснювати це? Слова тут не допоможуть. Просіть старого кюре, який вже тепер не має бути насупленим, адже він знайшов Того, кого шукав, щоб випросив для вас благодать перебувати в розпорядженні Бога.
[1] Савоя – область у південно-східній Франції, біля франко-італійського кордону
[2] Кюре (фр.) – сільський священик у Франції