Сьогодні часто наголошують на соціальному і культурному значенні деяких блаженств. Нерідко можна прочитати: «Блаженні миротворці» на транспарантах, що супроводжують колони пацифістів, і блаженство лагідних справедливо виголошується на підтримку принципу ненасильства. Проте ніколи не говориться про соціальну важливість блаженства чистих серцем, яке видається застереженим тільки для особистої сфери. Я ж переконаний, що це блаженство сьогодні може відігравати вирішальну функцію в нашому суспільстві серед інших найбільш необхідних.
Існує індивідуальне і колективне лицемірство. Я би хотів висвітлити колективну форму лицемірства, в якій ми погрузли аж по горло. Протилежно до звичайного значення слова, тут йдеться про лицемірство, що не полягає в прикриванні, але у відкриванні, не в приховуванні, а у виставлянні напоказ. Я говорю тут про виставляння напоказ людського тіла, зокрема жіночого, що видається за мистецтво, за естетичну насолоду і за переступання табу, тоді як (на відміну від того, що спостерігаємо в справжньому мистецтві, наприклад у Ботічеллі) відповідає лише комерційним і глядацьким інтересам.
Це явище особливо проявляється в Італії. Недавно в одній відомій англійській газеті, «Financial Times», вийшов репортаж під назвою «Naked ambition» («Голе честолюбство»). У ньому засуджувалася італійська звичка демонструвати оголені жіночі тіла за будь-якої нагоди і задля різних цілей. Говорилося про те, що італійські дівчата-підлітки всі хочуть стати «велінами» – сексуального вигляду дівчатами в різних телевізійних шоу, що виконують пасивні функції статистів, які не вимагають професійних якостей, а лише передбачають наявність привабливої зовнішності. У цій статті звучить запитання, куди подівся феміністичний рух, що пропонував боротися проти маскуліністичної тенденції зводити жінок до їхнього тіла і їхньої статі?
Якби викриття цієї дійсності виходило від італійських єпископів, то, ймовірно, воно не спричинило б жодного резонансу, але оскільки це зробила відома англійська газета, тому його підтримав хор самокритичних коментарів та позитивних відгуків у найбільших друкованих виданнях. Стаття, присвячена цій проблемі в одній з найбільших італійських газет, «Corriere della Sera», закінчувалася такими роздумами: «Цілий світ спостерігає і насміхається над нами, а наша преса ігнорує цю проблему, аж іноземна газета мусить нам про це нагадати. Італія часто критикує арабський і мусульманський світ, та коли йдеться про те, аби подивитися на місце жінок у медіа-просторі, політиці, кажуть: «О ні, це щось зовсім інше».
Це явище проаналізували з різних сторін. Усі дійшли згоди стосовно потреби висвітлення того, що більшу відповідальність за нього мають чоловіки, які продовжують у такий спосіб проявляти власну владу над жінкою, видаючи це за естетичну насолоду. В іншій великій національній газеті, «la Repubblica», одна жінка нарікала на те, що замість того, аби оцінювати її за двома дипломами і продемонстрованою нею професійною підготовкою, колеги оцінювали її на основі чогось зовсім іншого… Усе це правильно, але необхідно, однак, визнати частину відповідальності й за жінками. Те, на що чоловіки дивляться в жінок, також залежить від того, що жінки чоловікам показують (останніми роками – пупок!). Здійснюється слово Боже до Єви: «І до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою» (Бут. 3:16). Перед нами – енна форма панування і експлуатації (на жаль, зі взаємної згоди) жінки.
Тепер намагатимусь пояснити, чому я визначив наведені мною факти як явище колективного лицемірства. Тому що про все це кажуть, що воно є невинним і нешкідливим, але це цілком неправдиво. Усі немов повторюють: «Що в цьому є поганого?», тоді як добре відомо, що зло – лукавство – є в цьому присутнє, та ще й скільки. Якщо лицемірство полягає в тому, аби приховувати справжні наміри за фальшивою зовнішністю, тоді це є відвертим лицемірством, як чоловіків, так і жінок.
Тут йдеться про ще одну сторону лицемірства. Воно зводить дівчат до «велін», до зовнішнього вигляду, до бездушних створінь, чия вартість вимірюється лише тим, чого вони варті в очах інших. Ментальність, яка таким чином поширюється між молоддю, є вкрай згубною. Молодим людям навіюється ідея, що аби досягти успіху в житті немає потреби докладати зусиль до навчання, до доброї професійної підготовки, вивчати мови… Достатньо, аби була можливість експлуатувати власні зовнішні дані з деякою порцією безсоромності. Життя, на жаль, швидко виставить рахунок: як тільки їхнє тіло та їхня молодість зів’яне, багато дівчат і хлопців опиняться на самоті, непідготовлені протистояти життєвим труднощам. Це є, на жаль, повсякденні драми нашого життя.
Конкретний спосіб протистояння такій моді існує: саботувати вироби або телевізійні програми, які живуть з «торгівлі» жіночим тілом. Дати зрозуміти рекламодавцям і ведучим ток-шоу, що ми вже маємо досить цих речей, які чинять нас посміховиськом в очах цілого світу, а поза тим – негідними в очах Божих. Ми заохочуємо до саботажу індустрії з продажу зброї чи генно-модифікованих продуктів харчування, бо хіба ж не так треба чинити з тими, хто забруднює джерело життя? Коли цього не робитимемо, тоді будемо всі за це відповідати.