Від найперших своїх рядків Біблія говорить нам, що Всесвіт мав початок, і повідомляє нам про Бога як про Ініціатора та Втілювача створення світу. Писання вказує на вихідний момент часу («на початку»), коди виникли простір і матерія («створив небо і землю»). Первозданна матерія не мала організації та ладу («була пуста та порожня»), але в неї була цілеспрямовано введена перетворча енергія («хай станеться світло» – чи не цього спалаху відлунням є реліктове випромінювання?). Для опису послідовності подій вводиться одиниця виміру часу «день» і їй надається визначення (періодична тривалість, яка охоплює «вечір і ранок»). Опісля створюється гігантський прилад для обрахунку часу – «світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками». Будь-який школяр вам сьогодні скаже, що саме поняття «день» жодним чином не залежить від існування небесних світил. Це – період обертання Землі довкола її осі. А світила тільки дозволяють обраховувати періоди часу. Загалом, нам дано цілком коректний опис фізичного процесу!
Втім, як ми вже говорили, на запитання на зразок «Чому?» й «Навіщо?» наука не відповідає. Її компетенція поширюється лише на запитання рівня «Як?». До того ж, можливості науки обмежуються тільки тим, що можна спостерігати й вимірювати безпосередньо. Коли вчені розмірковують про події минулого, яких ніхто не спостерігав, то це подібне до того, якби ми, стоячи біля автостради, виміряли швидкість автомобіля, що проїхав повз нас, а потім підрахували, як далеко від нас була ця машина десять мільйонів років тому. Саме вимірювання, безумовно, належить до царини науки. Але звідкіля нам відомо, чи завжди машина їхала по прямій, і чи завжди з тією самою швидкістю? Чи вона їхала безперервно, чи інколи зупинялася? Зрештою, а чи існувала ця машина десять мільйонів років тому й чи взагалі були ці згадані десять мільйонів років? Усі ці запитання – вже поза межами наукового дослідження, тим більше коли йдеться про те, звідкіля взялася ця машина апріорі й навіщо вона взагалі кудись поїхала.
Так чи інакше, для визначення сукупності спроб дати відповідь на запитання «Як?» зі всіх версій назви первісної події у Всесвіті, яка сталася в нульовий момент часу, вчені вибрали словосполучення «Великий вибух». Прямо скажемо – далеко не найкращий варіант. Адже звичайне значення поняття «вибух» виходить із того, що щось було, а потім – бабах! – і його не стало. Натомість тут мається на увазі, що на початку взагалі нічого не було. Абсолютно нічого! Навіть гіпотезу про виникнення Всесвіту внаслідок флуктуації (сплеску) фізичного вакууму ніхто вже сьогодні не згадує, адже фізичний вакуум не є абсолютним нічим, це – особливий стан простору й часу, де відсутні і речовина («технічний вакуум»), і поле. Однак на момент «вибуху» наших простору й часу ще не існувало – отож навіть поняття «до» і «там» до нього застосувати неможливо. Й ось раптом (найперше «раптом» у світі, що невідомо звідкіля взялося) – раз! – і все з’явилося. Не інакше як чудо!
Зрештою, навіть єдиної теорії Великого вибуху як такої нема. Є багато супротивних математичних моделей (а отже, жодна з них недостатньо хороша), які розповідають про те, що могло би статися в перші мільярдні долі мікросекунд. Хоча чи все відбувалося саме так – хтозна. Як із тим автомобілем, що промайнув обік: твердо сказати ми можемо лише про те, що відбувається зараз. Та й це не завжди. Але, у будь-якому разі, одного вам не пояснить жодна з теорій: як саме щось утворилося з нічого. І якщо нічого не було, то що, власне кажучи, вибухнуло, і з якого б то дива?