«І нехай я дістанусь до Божого жертівника, до Бога розради й потіхи моєї, і буду на арфі хвалити Тебе, Боже, Боже Ти мій!» Пс. 43:4
Дивлячись на світ поглядом Бога, хоч як недовго, ми сповнимося радости. Майк Мейсон
Як ми вже побачили, життя нагадує залізничну колію. Рейка радости і рейка смутку біжать біч-о-біч, невіддільно через усе наше життя. Ми завжди відчуваємо радість і смуток водночас. Декілька днів ми здатні чинити те, що заповідає Яків – вважати випробовування «правдивим даром», нагодою для великої радости, – однак в інші дні цієї заповіді нам додержуватися важко.
Біди приходять до всіх, християн і нехристиян – від них не застрахований ніхто. Прикра рейка труднощів, скрути і смутку не зникає ніколи, і бувають дні, коли всі ми бачимо, що є хибним, чого бракує, що втрачено. Ми пишемо історію свого життя, журячись можливими наслідками, і тоді повторюємо їх знову і знову. Ми питаємо себе: «А якщо станеться те? Я якщо цього не станеться? А що, коли це ніколи не зміниться?» Невдовзі ми не можемо згадати нічого, за що могли би хвалити Бога.
Я часто питаю сама себе: «Що Ти останнім часом зробив для мене, Боже? Я знаю, що Ти благословляв мене в минулому, але що тепер? Що Ти зробив для мене сьогодні?» Можливо, ви не були аж надто радісні, і якщо ви пов’язували свій досвід радости з піднесеними почуттями, то можете швидко забути, що Бог і далі той самий могутній, вірний Бог, Яким Він завжди був.
Хоч як ми почуваємося, Бог, джерело живої води, не змінюється ніколи. Саме тому ми мусимо наситити свій розум Його істинами. Радість починається з наших переконань в існуванні духовних правд, за які ми готові покласти життя, правд, які так глибоко вкорінені в нас, що вони творять тверду впевненість у Бозі. Що більше ми знаємо і розуміємо Бога, то легше визнаємо, що «радість у Господі» – це наша єдина справжня сила (див. Неем. 8:10).
Багато хто згодиться: «Так, я хотіла би краще познайомитися з Богом; я хотіла би знати, як наситити свій розум Його істинами, але не знаю, як це зробити».
Упродовж століть християни пізнавали Бога, щодня перебуваючи разом з Ним у медитації, розважанні. Коли я кажу «медитація», то не маю на увазі стан, коли ви відмикаєте розум і сидите бездумно, майже не дихаючи. Звісно, кожен потребує місця й часу, щоб відпружитися і дати змогу своєму розуму заспокоїтися й відпочити. Але розважання про Бога радше активне, ніж пасивне. Слово медитація означає роздумувати, міркувати, споглядати або «ремиґати».
Якщо ви не знаєте, то ремиґання – це характерна риса корів. Вони жують свою жуйку, ковтають, відригують і жують її знову. Корови повторюють цей процес тричі! Вони роблять це, щоб видобути якнайбільшу користь зі своєї жуйки, яка має належно перетравитися і віддати поживні речовини. Стара приказка «Задоволений як жуйна корова» спирається на реальний факт: корови, що ремиґають, щасливіші від тих, що ні!
Для християн розважання є звичайним «ремиґанням думки», обмірковуванням якоїсь думки чи ідеї знову, знову і знову. Дехто з вас може подумати: «Я не можу цього зробити – мій розум занадто втомлений». Але Рік каже, що коли ви можете тривожитися, то можете й розважати! Розважаючи про Бога, ми залучаємо до роботи мозок, а не кладемо його на полицю. Розважання – це енергійний, свідомий спосіб сповна зайняти свій розум.
Розважання про Бога дає нам змогу зануритися в знання про Нього, щоб радість від того, ким Він є, стала переконанням нашого розуму. Коли в наше життя приходять випробування, ми пізнаємо Бога настільки близько, що більше не випустимо радости з рук. Святий отець Піо твердив: «Читаючи книжки, ми шукаємо Бога; розважаючи, ми знаходимо Його».
Тож як нам розважати про Бога? Розважаючи про Бога, ми можемо занотовувати свої думки про той чи той вірш, слухати життєдайну музику про Божу особу, перелічити Божі атрибути на картці і причепити її до дзеркала у ванній кімнаті або покласти в гаманець, щоб вона завжди була під рукою. Дозвольте мені запропонувати п’ять незмінних Божих рис, які дозволять вам розпочати невпинне пізнання Подателя живої води, яка втамує вашу спрагу.