Однак же, загальне та особливе одкровення становлять єдність і взаємно доповнюються. Інакше й бути не може – адже вони мають спільне джерело, Єдиного Автора! Галілео Галілей писав: «Святе Письмо й природа однаково породжені Богом: перше як продиктоване Святим Духом, друга – як слухняна виконавиця велінь Господніх»; «Бог відкрив нам Себе в явищах Природи не менш досконало, ніж у священних словах Писання». Загальне одкровення, яке свідчить про існування Творця, стимулює людину шукати особливого одкровення від Нього. А особливе одкровення надає сенсу одкровенню загальному. Як казав святий Августин, віра без знань – сліпа, знання без віри – кульгаве.
Ось як компліментарність (взаємодоповнюваність) загального та особливого одкровення відобразив псалмоспівець (Книга Псалмів 19:2-12): «Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщує день дневі слово, а ніч ночі показує думку, без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова! Для сонця намета поставив у них, а воно, немов той молодий, що виходить із-під балдахину свого, воно тішиться, мов той герой, щоб пробігти дорогу! Вихід його з краю неба, а обіг його аж на кінці його, і від спеки його ніщо не заховається.
Господній Закон досконалий, він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, воно недосвідченого умудряє. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселяють. Заповідь Господа чиста, вона очі просвітлює. Страх Господа чистий, він навіки стоїть. Присуди Господа правда, вони справедливі всі разом, дорожчі вони понад золото і понад безліч щирого золота, і солодші за мед і за сік щільниковий, і раба Твого вони бережуть, а в дотриманні їх нагорода велика».
Загальне одкровення, відображене в першій частині псалма (вірші 2-7), готує читача до прийняття особливого одкровення, якому присвячене його продовження (вірші 8-12). Це їхнє взаємозбагачення набуло відображення у вченні про «дві книги», яке виникло ще на світанку християнського богослов’я, але найчіткіше, мабуть, його сформулював Френсіс Бекон:
«Передусім, науки ще сильніше та ефективніше спонукають нас вихваляти й прославляти божественну велич. Адже псалми та вся решта Святого Писання незмінно закликають нас споглядати й прославляти дивовижні й пречудові творіння Божі… З іншого боку, філософія дає прекрасні ліки та протиотруту від невірства й помилок… І для того, щоб ми не запали в облуду, Він дав нам дві книги: книгу Писання, в якій викладено волю Божу, а потім – книгу природи, що розкриває Його могутність. Із цих двох книг друга становить немовби ключ до першої, не лише готуючи наш розум до сприйняття, на підставі загальних законів мислення й мови, істинного сенсу Писання, але й головним чином розвиваючи далі нашу віру, змушуючи нас звернутися до серйозних роздумів про божественну всемогутність, знаки якої чітко закарбовані на камені Його творінь».
Весь світ набуває геть інакшого значення й сенсу, коли ми дивимося на нього з погляду Творця. Як навчав християнський мислитель XVIII століття Григорій Сковорода (1722-1794), «прагни до вершини й матимеш середину». З цим згідні й слова Клайва С. Льюїса (1898-1963): якщо ваша мета – на землі, то найбільше, що ви отримаєте, – це земля; якщо ж ваша мета – небеса, то ви отримаєте небеса й загорнуту в них землю. У світогляді, побудованому на вірі в Бога, гідне місце знаходять і природознавство, і філософія, й історія, і етика, й усі інші сфери людського знання.
«…в Твоїм світлі побачимо світло», – проголошує псалмоспівець Давид (Книга Псалмів 35:10). Саме віра в Бога дозволяє найкраще пояснити світ, в якому ми живемо. У світлі Божественного одкровення ми якнайкраще пізнаємо не лише світ в усій його повноті, але також і наше місце в ньому – своє походження, свою сутність, своє призначення.