Безумовно, цілі, що стоять перед Святим Письмом і наукою, – не однакові, тому й мови, якими вони послуговуються, – різні. Як указував Галілей, «Писання, щоб відповідати рівневі розуміння простолюду, мусить описувати багато що так, що, коли йти за буквальним значенням слів, то сказане виявиться далеким від абсолютної істини». Біблійна розповідь нерідко вдається до алегорій, аналогій, порівнянь, різноманітних фігуральних мовних зворотів – до всього того, чого науковий текст собі дозволити не може.
Але наука щодо побудови Всесвіту надає лише поточний зріз мінливих знань за станом на сьогодні. Будь-яка наукова книжка, надрукована кількасот років тому, читається зараз так, немовби її написав наївний школяр. Натомість Біблія повідомляє про походження, суть і призначення людини. Її звістка звернена до всіх епох та народів і не змінюється з плином часу. Цій меті відповідає також образність її мови.
Утім, Біблія описує стосунки – як між людьми, так і між людиною та Богом – у контексті творіння, й тому в ній опосередковано присутні окремі відомості про характеристики світобудови. І щоразу, хоч би якими наївними попервах здавалися ці одкровення, вони випереджають відкриття науки.