«Як це так, що після п’ятнадцяти років молитовної практики, моя молитва стала такою похмурою, видається неефективною, позбавленою світла і радости?»
Щоб відповісти на це запитання, я пригадав собі ті пояснення, які дають автори праць про духовність щодо вбогости молитви: віра недостатньо підтримана читанням і медитацією, особливо над Словом Божим; любов занепала через зумисне умертвлення смаків, прив’язань, пристрастей. Це також може бути наслідком недисциплінованости уяви або думки.
Але я орієнтуюсь радше на инше пояснення. Не претендуючи в жодному разі на те, що воно найкраще, я хотів би все-таки, щоб ви трохи поміркували над ним.
Я запитую себе, чи не стали ви жертвою водночас рутини і навичок? Я поясню. Коли ви – свідомі власного неуцтва – розпочали систематично молитися, просили поради, читали статті чи трактати на цю тему. Я пригадую собі вашу добру волю. Кожна ваша молитва була перемогою над недосвідченістю, апатією, неуважністю. Принаймні це була мужня боротьба.
Відтоді ви здобули досвід і вміння. Ви знаєте, як це цікаво – підготувати свою молитву і добре її розпочати, і отже, ви не нехтуєте це. Ви ведете боротьбу з неуважністю, але без напруження, як людина з досвідом, яка знає, що Бог часто допускає це; ви розмовляєте з Господом, але вмієте також замовкнути, відкриваючи ціну мовчання в молитві; ви страждаєте від того, що не відчуваєте вже, як колись, отих раптових напливів світла любови, але ж ви прочитали, що «сухість» має своє місце протягом усього розвитку духовного життя.
Отож, чи не стали ви «професіоналом» у молитві, який добре знає правила фаху і застосовує їх? Про майстра-ремісника кажуть, що він має навички. Про лікаря-практика, піяніста, проповідника: він має фах.
Звісно ж, це дуже важливо. Але цього замало, особливо в стосунках людини з людиною: я маю на увазі професора, письменника, проповідника…
Ще більшою мірою цього недостатньо в стосунках чоловіка і жінки в подружжі. Я уявляю собі молодого чоловіка, якому сказали, що то недобре – полишати вечірні розмови з дружиною на милість імпровізації. Озброєний цими порадами, він, повернувшись з роботи, розпитує дружину про те, як минув її день, про її роботу і зустрічі, про те, як справи в їх новонародженої дитини. Зі свого боку, він не оминає нагоди повідомити їй цікаві факти зі свого робочого дня. Згодом він пропонує, на вечір, разом почитати книжку, яку щойно купив. І однак, незважаючи на ці правильні вчинки і похвальні зусилля, не виключено, що вечір стане розчаруванням для обох, що кожен з них почуватиметься самотнім і нудитиметься, продовжуватиме свій внутрішній монолог або ж втікатиме у свої мрії.
Так само, як у подружньому житті, йдеться не лише про те, щоб знати теорію чи здобути вміння. Двоє живих істот сьогодні – не ті самі, якими вони були вчора. Потрібно щодня йти на побачення один до одного незнаними стежками, намагатись розгадати внутрішнє життя партнера, віднайти те, що може привернути його увагу, його інтерес, його ніжність, усунути те, що дратує його, наганяє нудьгу, відкрити те, що може поєднати. І тоді часом стається диво: справжній глибинний обмін, де поєднуються серця та душі; самі приходять слова, які щонайкраще живлять цей обмін – принаймні допоки мовчання їм не вдаватиметься ще краще.
Недостатньо бути сильним у психології, знати напам’ять кодекс добрих стосунків між чоловіком і дружиною. Йдеться про те, щоб «винаходити» кожну розмову, кожен вечір, аби він став побаченням, справжньою зустріччю. Однак, винаходити – важко, це втомлює, а точніше – воно передбачає живу любов, свіжу, яка ніколи не зводиться до пересічних розмов, нетерплячу в прагненні тіснішого поєднання, таку, що надихається надією. Любов є «винахідником», і, навпаки, винахідливість збагачує любов.
У молитві – так само, як у подружньому житті (тому що вона також є зустріччю особи з особою), вона псується, коли винахідливість замінюється вмінням, навичками. Я запитую себе, чи щось подібне відбувається в нашому випадку. Звісно, дуже корисно знати і застосовувати на практиці, як ви це робите, правила, що їх навчають нас великі учителі молитви, але якщо здатність до винахідливости не береться до уваги, тоді – незважаючи на усе вміння, на всю тишу, – молитва залишатиметься нетривкою, поверхневою, штучною, не переростатиме в поєднання душі з Богом.
У своєї дружини, скажете ви мені, люблячий чоловік вміє відгадати – за допомогою ледь помітних знаків: легкої посмішки, сяйва в погляді, легкого тремтіння мускулів обличчя чи руки, – те, що є радістю для її серця. А як з Богом?..
Віра дає нам можливість дізнатись, що є милим для Нього. Її недостатньо, щоправда, аби повідомити нас, що саме є милим Йому тут і тепер, чого саме Він бажає від тих тридцяти хвилин, коли триватиме наша молитва: той чи той аспект Його думки, та чи та Його досконалість – над чим Він бажав би, щоб ми застановились? Та чи инша настанова нашої душі, прославляння чи покаяння, поклоніння чи синівська довіра – чого Він очікує від нас? Той чи той стан духа нав’язує зв’язок між Ним і нами? За якими знаками це збагнути? Це може бути в певному сенсі тиша чи мир, які приходять після неспокою (в буквальному значенні цього слова – як відсутність внутрішнього спокою), чи навіть відчуття повноти. Часом це може бути враження, що ми знайшли добру поставу для нашої душі.
Поки я це писав, у пам’яті постав старий спогад з мого дитинства (вибачте за кумедність порівняння): більярд, більярдні кулі і лунки, на яких написані цифри: 10, 100, 500, 1000. Потрібно зробити так, щоб кулі потрапили в лунки з найбільшими цифрами. Кулі котяться, а в душі неспокій; ось одна наближається, потім віддаляється від лунки, і нарешті падає, підстрибуючи ще кілька секунд, і от – нарешті зупиняється, здобуває спокій. Таким чином, коли важко розпочати молитву, слід «спробувати на смак» одну за одною всі ті думки чи настанови душі, які допомогли нам під час попередніх молитов. Якщо жодна не знаходить відлуння в нас, не пробуджує відчуття миру, ми залишаємось немов неврівноважені, більшою чи меншою мірою неспокійні. Нам потрібно шукати далі, знаючи, що навіть наш пошук вже милий Богові. Натомість, якщо в душі встановлюється мир, якщо ми маємо враження, що перебуваємо на правильному шляху, тоді припиняємо пошук: те, чого Бог хотів, уже знайдено. Тепер потрібно лише лагідно поглиблювати цю думку чи закріпити цю настанову. Завдяки дарам Святого Духа, ми потроху станемо щораз чутливішими до того, що подобається Богові.
Навіть залишаючись у непевності, ми – на доброму шляху, від моменту, коли в нашій молитві домінує бажання відповісти на очікування Бога. Шукаймо наполегливо, але завжди в спокої, розмовляючи з Богом так, як син зі своїм Отцем.
Візьміть для себе з цього довгого листа те, що кожна з ваших молитов повинна бути винаходом, винаходом любови – я маю на увазі винахід у сенсі відкриття – відкриття того, що є милим Богові. Не тільки спогад про те, чим була молитва напередодні, чи одне лиш володіння мистецтвом молитись навчить вас, чим повинна бути молитва сьогоднішнього дня. Вам потрібно шукати гнучко, з усією пильністю працьовитої і сповненої надії душі.