Сповнюючи протягом шести місяців щоденну молитву, ви пишете, що не впевнені, чи бодай чотири-п’ять з них були добрими. Що ви хочете цим сказати? Що всі ваші молитви, крім цих чотирьох-п’яти, не були милі Господеві? Але ж ви про це нічого не можете знати.
Що вони не принесли задоволення вам? Гадаю, що так. Але хіба з цього випливає, що вони не є добрі? Дуже вас прошу, оминайте ту пастку, в яку потрапляють усі початківці: оцінювати власну молитву за ревністю і зосередженістю, за гарними ідеями чи очевидними результатами? З молитвою – так само, як з таїнствами: їхня вартість та ефективність мають надприродний характер і, отже, виходять за межі наших людських мірок.
Якщо ви добре усвідомили, що є основним у молитві, вас не лякатиме те, що ви називаєте «напад неуважности».
Молитва є комплексною дією. Все, що є в людині, бере в цьому участь: тіло й душа, розум, серце, воля. Але важливо вміти розрізняти основне – те, без чого молитва втрачає свою цінність.
Чи це основне залежить від «тілесної частки»? Очевидно, ні. Инакше слід було б сказати, що паралізована людина не може прийняти молитовної постави, не може молитися. А це було б абсурдом.
Чи воно залежить від слів? Але ж, цілком ясно, що слова в молитві, як і в людських стосунках, ніколи не можуть бути основними.
А може, це чутливість, палкість почуттів? Це теж було б досить кепсько, адже так мало иноді потрібно, щоб внести сум’яття в почуття: якісь клопоти, страждання, радість, пристрасть чи зубний біль. Насправді ж неприпустимо, щоб вартість нашої молитви була покладена на милість найменшої події – внутрішньої чи зовнішньої.
А як щодо роздумів? Звісно, медитація є важливою: знання Бога породжує любов до Бога. Але якби вона була основою молитви, тоді людина, не надто обдарована в інтелектуальному плані, була б приречена на посередню молитву, її найдосконаліші форми були б привілеєм інтелектуалів.
Уважність до Бога? Якщо так, то ви б перетворились у суцільну зневіру під час ваших «приступів неуважности». Усунути їх – однак дуже часто це залежить не від нас, наша уважність, як і наша чутливість, є надто нестійкими. Також підтримувати весь час «напрям», скерований до Бога – це не те саме, що крокувати, не відводячи погляду від стрілки компаса, скерованої на північ.
У такому разі, що ж нам залишається? Почуття: палка любов, жива довіра, розчулене визнання? Справді, наші почуття, порівняно з чутливістю та уявою, мають певну стабільність. Проте слід визнати, що вони часто вислизають з-під нашого контролю: їм не накажеш, палкість серця не залежить від нашого рішення.
То що ж є основним у молитві? Воля. Але не слід вбачати в понятті «воля» якийсь психологічний механізм, який змушує нас приймати рішення або ж виконувати те, чого нам не хочеться. Воля, у філософському значенні, – це готовність нашого глибинного єства вільно «скеровуватись» до добра, до людини, до ідеалу, «заангажуватись» – якщо вжити слово, популярне серед нашого покоління. Коли наше глибинне єство повертається до Бога і віддається Йому, вільно та свідомо, – тоді це і є справжня молитва, навіть якщо наша чутливість є пасивною, наша думка – вбогою, наша увага – розсіяною. Наша молитва вартує рівно стільки, скільки варта ота скерованість і глибинне принесення себе в дар.
Тоді як чутливість, увага, навіть почуття є миттєвими, мінливими, наша воля є безконечно стабільніша і постійніша. Порухи чутливости не надто зачіпають нашу волю, розсіяність уяви не обов’язково означає розсіяність волі. Я звертаюсь до вашого власного досвіду. Чи вам ніколи не траплялось під час молитви раптом усвідомити, що ваша розсіяність «понесла» вас, а поза тим, коли «повертаєтеся до себе», то бачите, що наша воля – спокійна і стійка – залишилася скерованою до Бога і сповненою бажання подобатись Йому? У ній ніщо не похитнулось.
Отже, бажати молитися – це і є молитись.
Ця формула, я добре знаю, здатна роздратувати тих наших сучасників, які підвладні забобонові спонтанности. В їхніх очах все, до чого себе слід змушувати, – є штучним, умовним, фальшивим. Але я вас досить добре знаю, щоб вірити в те, що ви не впадете в цей інфантилізм.
В ідеалі, справді, молитва, яка «б’є» з нашої глибинної волі, мусить мобілізувати всю нашу істоту. Ніщо в нас не повинно залишатись поза нашою молитвою – так само, як і поза нашою любов’ю. Бог бажає отримати нас цілком: «І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (Втор. 6:5). Так само потрібно намагатись усувати будь-який галас і суєту, зосередитись, зібратися – аби цілковито приносити себе в дар. Але, наголошую, на щастя, це зовсім не є необхідним для того, щоб наша молитва була доброю.
Хто бажає позбутися неуважности і суєти, повинен розраховувати більше на Божу ласку, аніж на власні зусилля. Нам залишається добре затямити і дотримуватись кількох класичних правил:
- Один старий автор (трохи «женоненависник») говорив: «Неуважність у молитві – немов жінка: якщо не звертати на неї уваги, вона дуже швидко дасть тобі спокій!»
- Шкодувати про свою неуважність – це инша форма неуважности.
- Записати до блокнота якусь думку – цього иноді досить, щоб її позбутися: те саме можна сказати про телефонний дзвінок, який ви маєте сьогодні зробити і про який не можна забути.
- Вибрати час, найменш сприятливий для неуважности; для багатьох людей – це перша половина дня.
- Записати свою молитву – це може допомогти духові зосередитися, коли він занадто збурений.
- Сюжети вашої неуважности – їх можна перетворити на сюжети для молитви: це значна допомога, коли віра слабне.