Третя частина цієї книги допоможе вам у щоденному християнському житті. Християни зазвичай активно починають служіння, а потім раптом опиняються на узбіччі. Хтось одного разу запитав у Д. Л. Мооді: „Чому ви постійно говорите про наповнення Святим Духом, повторюючи це знову і знову?“ Подивившись на цього чоловіка, Мооді відповів: „Тому що Він просочується крізь мене“. Я можу вас запевнити, що також потребую постійного наповнення Святим Духом. І я знаю, де отримати наповнення! „Наповнення Святим Духом – це норма християнського життя, а не виняток“, – якось сказав Вочман Ні. Навчившись ходити в Дусі кожного дня, ви станете більш відкритими для Божого впливу і зрозумієте багато істин Нового Заповіту. Дух Святий – це необхідне щоденне забезпечення для кожного віруючого.
По-перше, я хочу зробити наголос на цінності покаяння. Будь ласка, розгорніть 2 Книгу Самуїла, розділи 11 і 12. Прочитайте ще раз історію Давида, Вірсавії, Урії і Натана. У цій розповіді перелічені численні гріхи Давида: перелюб, вбивство, обман, самообман і невірність стосовно Бога. Свій злочин він скоїв не зненацька, але запланував завчасу і тривалий час не усвідомлював і не зізнавався сам собі, що згрішив.
Невже глава вибраного Богом народу міг зробити таке? Мудрий цар і чудовий воїн, помазаний лідер, гордість і радість підданих, він довів усім, що зроблений зі звичайного пороху.
Натан любив свого царя, але Бога він любив більше. Тому він сказав те, що йому наказав Бог, не турбуючись при цьому про можливі гоніння з боку Давида. Його звинувачення було побудовано настільки мудро, що Давид сам висловив собі засудження. На щастя, серце Давида не було запеклим від гріха, він визнав свою вину і те, що згрішив проти Бога і людей. Його розкаяння було щирим і складалося всього з чотирьох слів: „Згрішив я перед Господом“.
Ці слова розкаяння можуть відродити з пороху життя будь-якого християнина, який згрішив. Давид був прощений. При цьому не були проголошені довгі проповіді, йому не призначалися величезні терміни „очищення“ (як це прийнято в наших церквах). Прощення прозвучало з вуст Натана: „…Господь зняв твій гріх, не помреш!“ (2 Сам. 12:13). Благодать Божа сходить на нас, ніби гуркіт грому. Причина, через яку багато християн, які згрішили, не можуть піднятися, полягає в тому, що вони не визнають Божого миттєвого прощення. Мені здається, що милосердя тільки і чекало, щоб зійти на Давида, тільки-но почуються слова покаяння. Часто ми опиняємося в повній поразці і втрачаємо бажання жити і трудитися для Христа. Страх і вина – це наслідок нашого неправильного уявлення про прощення гріхів. Бог не хоче, щоб ми гинули від жалощів самі до себе чи давали обіцянки більше не грішити, які все одно ніколи не зможемо виконати. Бог хоче, щоб ми дозволили Йому оповити нас благодаттю, як хмарою, яка завжди буде захищати нас. Однак ми можемо втратити Божу благодать, якщо не зрозуміємо, що ключ до прощення – це розкаяння. Розкаяння швидке та щире, як у Давида. Наше розкаяння має бути ще більш стрімким, бо нас викриває не людина, а Сам Святий Дух. Частина роботи Святого Духа полягає в тому, щоб „викривати нас у гріху“.
Зростаючи в Христі та дозволяючи Богові змінювати вас, ви обов’язково виявите в собі гріх. Так і має бути. Це важлива частина перемоги над гріхом. Без розкаяння і миттєвого прощення ви загрузнете в жалощах і відразі до самих себе. У такому стані ви непридатні для служіння, сатані вдалося вивести вас із ладу. Вихід з такого стану дуже простий: опустіться перед Богом на коліна і скажіть: „Господи, я згрішив перед Тобою. Прости мені“.
Я не вірю в досконале християнське життя. Це нереально, якщо під досконалістю ми розуміємо життя без плям і пороків, сповнене молитов і служіння. Кожного разу, коли я зустрічаю людей, які переконують мене, що вони живуть таким життям, у мене створюється враження, що ці християни потребують справжньої допомоги. Вони загрузли в гордині. Я вірю в досконале життя, яке будується на постійному спілкуванні з Ісусом Христом, духовному зростанні і постійному очищенні в Крові Христа. Чи каялися ви сьогодні в чомусь? Якщо ви стверджуєте, що прожили день без гріха, я не охоче повірю в це. „Не помиляється той, хто нічого не робить“. Про це говориться в 1 Посланні Івана: „Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!“ (1 Ів. 1:8).
Немає жодного дня, коли ми не потребували б прощення. Ви потребуєте розкаяння на початку кожного дня протягом усього вашого життя. Ви повинні постійно повторювати про себе: „Господи, Ти маєш радію, але не я. Прости мені“. Прощення не обов’язково повинно стосуватися окремих проступків чи емоцій, наприклад, як гнів і жорстокість. Ми повинні просити прощення за той гріх, який вражає наше мислення. Якщо ми цього не зробимо, гріх буде прогресувати доти, доки повністю не заразить нашу свідомість.
Прощення не гарантує, що ми уникнемо наслідків гріха. Натан сказав Давидові, що дитина Вірсавії все одно помре. Давид, напевне, відчував себе жахливо, розуміючи, що через гріх загине невинний. Протягом семи днів він постився і молився, не підіймаючи обличчя, але все одно відчував на собі наслідки скоєного гріха. Подібний принцип створює в нашому духовному житті певний баланс: Бог милосердний, але це не означає, що Він дозволить нам грішити безкарно. Він знав, що коли Давида не покарати, то він буде грішити далі. У ньому залишилося би бажання гріха. Одного разу до мене підійшли хлопець і дівчина, плачучи, що згрішили. Вони покаялися і повернулися до Бога. Бог простив їм, але це не зупинило передчасного народження дитини. Прощення так само не позбавило їх страждань і горя, як наслідку гріха.
Це додаткова причина, через яку ми маємо триматися від гріха якомога далі. Перебуваючи в спілкуванні з Богом, ми не опинимося, як Давид, у повному безпорядку. Дозволивши гріху зростати в нашому житті, ми послабимо зв’язок із Богом, а потім пожаліємо про це. Давид мав публічно розкаятися в своєму гріху, бо про це знали й інші люди. Він знаходився в дуже небезпечному становищі, адже його слід було засудити публічно. Фактично він став лицеміром, бо вів подвійне життя. Подвійне життя може бути старанно приховане від сторонніх очей. Може, ви знаєте, що програєте духовну битву незалежно від того, що думають про вас інші.
Розкаяння – ключове поняття Священного Писання. Лаодікійська церква була винна не в гріху п’янства чи аморальності, а в тому, що охолола та втратила здатність до покаяння. Багато з нас мають розкаятися в цьому гріху. Послухайте, що сказав Бог: „Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагатитись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб ганьба наготи твоєї не видна була, а мастю на очі намасти свої очі, щоб бачити. Кого Я люблю, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся!“ (Об. 3:18-19).
Зазвичай розкаяння – це особиста справа кожного. Якщо гріх вразив вас зсередини, ви повинні зізнатися в цьому Богові. Якщо ж ваш гріх був спрямований проти інших людей, то й розкаяння має бути публічним. Найскладніше буває зізнатися в чомусь своєму чоловікові чи дружині. Одного разу під час нашого служіння в Італії в 1963 році, коли все йшло не дуже добре, я і моя дружина обмінялися доволі грубими репліками. Ображені, ми розійшлися по різних кімнатах. Я сказав собі: „Господи, якщо вона визнає, що не мала рації, тоді я попрошу в неї пробачення“. Вона в іншій кімнаті думала приблизно так само: „Господи, якщо він зайде і попросить у мене пробачення, то я визнаю, що не мала рації!“ Так можна провести все життя в різних кімнатах! Я і моя дружина досі разом, бо жоден із нас не може сердитися на другого більше десяти хвилин. Ми буквально зіткнулися в коридорі, коли вибігали зі своїх кімнат, щоб попросити одне в одного пробачення. Пам’ятайте, що вам доведеться просити пробачення у вашого партнера в шлюбі чи іншого віруючого, але гріх усе одно залишиться гріхом проти Бога. Розкаяння перед Богом – ось найголовніше.
Прийміть таємницю розкаяння. І тоді ви зможете радіти в християнському житті й усвідомите благодать Божу. Ви зможете твердо і мужньо вийти на лінію фронту. Пам’ятайте, у вас є доступ до Божої благодаті. Користуйтесь нею.