Вероніка має тринадцять років. Мати дуже рано навчила її молитися, тож вона присвячує цьому щодня десять-п’ятнадцять хвилин. Минулої неділі бідна Вероніка розгублено зізналася мені: «Уже вісім днів я не знаходжу присутности Ісуса в молитві».
Моя люба Вероніко, думаю, ти будеш рада отримати листовно пораду, яку я дав тобі позавчора, особливо, якщо ти так і не знайшла присутности Христа в своїй щоденній молитві. Протягом багатьох місяців Він посилав тобі відчуття Своєї присутности, і це було дуже гарно. Тепер, коли це відчуття в тебе «забрано», ти дуже занепокоєна. Я тебе розумію, але не хвилюйся. Не намагайся намарно шукати причину цієї зміни. Не муч себе думками, що це сталося через якусь твою провину. Намагайся радше прийняти з чистим серцем, добрим настроєм і великим терпінням те, що є випробуванням. Потроху ти збагнеш, що ці молитви, на перший погляд безплідні, приносять велику користь. І слово Христове відкриє свій справжній зміст також і для тебе: «Краще для вас, щоб пішов Я» (Ів. 16:7).
Твоя віра буде щораз чистіша і сильніша внаслідок цього походу пустелею, де ніщо не росте, де нікого не зустрінеш. Якби наш Господь дозволив тобі бачити Свою присутність і Свою любов, було б значно легше прив’язатися до Нього, – як це було з апостолами, коли воскреслий Учитель з’явився посеред них. Але якщо нічого відчутного не приходить на допомогу, твоя віра мусить утверджуватись і утверджуватись. Пригадай собі слово Христа до Хоми: «Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ів. 20:29). Тож долучи – дуже лагідно, дуже спокійно – до своєї молитви пустельника, віру в те, що Ісус є тут, що Він любить Свою маленьку дівчинку дуже великою любов’ю. Ніщо не може Його прославити більше, ніж ця непорушна віра.
Твоє внутрішнє життя здобуде ще й друге важливе благословення з цих болісних молитов. Відтоді, як ти перебуваєш в інтернаті, хіба з дня на день не зростає твоє бажання зустріти своїх батьків, своїх братів і сестер? І повернення додому – хіба воно не є радісним настільки, наскільки воно було б бажанішим? Так само і з твоєю молитвою, позбавленою щастя, – твоє бажання зустріти Христа, увійти більше в Його любов, ставатиме дедалі сильнішим. Це важливо, адже, посилюючись, це бажання різьбитиме твою душу, і таким чином ти зможеш знаходити в житті щораз більше місця для Христа. Ти отримаєш благодать, настільки щедрішу, наскільки ти будеш «порожнішою» і палкішою. Ця палкість – чеснота надії.
Третє благословення: як метал у вогні, твоя любов до Христа очищатиметься в цих молитвах, які видаються чистилищем. Чи не зауважила ти, що часто приступаєш до молитви з великим бажанням віднайти ту велику радість, якої зазнала напередодні? Це доказ того, що ти не керуєшся лиш бажанням подобатися Господеві, але також прагнеш цього із себелюбства. Коли помічаємо щось подібне, то повинні першими сказати нашому Господеві: «Нехай я позбудуся цієї старої любови до себе, нехай відтепер я приступаю до молитви не задля радости, яку в ній знаходжу, але винятково задля Твої слави. Прошу Тебе, зроби так, щоб я знаходила там не більше радости, аніж це необхідно». Навіть якщо ми не готові прийняти це заздалегідь, то нехай принаймні тоді, коли нам буде відмовлено в радощах молитви, зуміємо пережити це в мирі і терпінні. Понад усе не уподібнюймося до тих, які весь час у своїй молитві чатують на повернення радости; вони нагадують мені тих дітей, які протягом різдвяної ночі намагаються не заснути, щоб не пропустити миті, коли їхні мішечки наповняться подарунками. Одного дня, сподіваюся, ти досягнеш того, що навіть радітимеш, коли твоя молитва буде позбавлена радости; тоді ти знатимеш, що любиш Ісуса трохи більше, аніж себе.
Чи ж я не маю рації, Вероніко, коли кажу тобі, що твоя молитва пустельника є дуже корисною? Три великі чесноти очищаються і вдосконалюються в ній: віра, надія, любов – саме ті чесноти, які дозволяють нам перебувати в сопричасті з нашим Господом, брати участь у Його житті.