Я запитую себе, чи немає у вашому бажанні пізнати Бога і бути з Ним одним цілим надмірного напруження, яке загрожує поглинути вас. Дорога святости – довга і сувора, вона вимагатиме всієї вашої витривалости; духовна боротьба є неминучою, і всіх ваших сил вам навряд чи буде досить, щоб витримати її.
Це велика Божа ласка, звісно, що бажання Бога всередині вас привело вас до самотности[1]. Вам потрібно цінувати це бажання і намагатися бути гідним його. Але не менш важливо керувати ним і очищати його. Бог відповідає не так на його палкість, як на його чистоту.
Часто ми втягуємося в ілюзорне бажання і духовну пожадливість. Прагнемо, щоб настав той день, коли це бажання нарешті здійсниться, і можна буде відпочити, ще на цій землі, у руках Божих. Немає нічого химернішого.
З Богом – все не так, як із тимчасовими благами. Володіння ними гасить бажання ipso facto[2]. Водночас, що більше здобуваєш Бога, то більше Його бажаєш і активніше шукаєш.
Земними благами, оскільки вони є обмеженими, можна володіти цілковито: столом, будинком… і ось вони вже наситили ваше бажання. Але Бог, Який є безконечністю, оточує нас з усіх боків. Що більше ми Його знаємо, любимо, володіємо Ним, то краще бачимо, що можна пізнати, любити Його, володіти Ним ще більшою мірою. І наше бажання починає струменіти з новою силою.
Нехай воно тішить нас, це бажання. Там, у глибині нашого єства, воно отримало поштовх від Бога, думка Якого, проникаючи в наш розум, змушує його немов «розширитися», щоб краще з Ним спілкуватись; любов Якого чинить тиск на наше серце, щоб ще досконаліше подарувати себе Йому. Таким чином Бог, Який знає і любить, перебуває всередині нас, Він бажає з нами поєднатись, змусити нас брати участь у живому пізнанні Його, у живій любові до Нього. Таким, власне кажучи, є пояснення цього бажання знати і любити Бога, Який працює в душах тих, хто є Його друзями.
Нетерплячий досконалішого зв’язку з Богом, – як можете ви не бути таким другом? Але будьте терплячими в нетерпінні, зрозумійте, що ваше бажання, хоч і не може бути здійснене на землі, однак ще тут матиме щораз більший розмах і водночас ставатиме сильнішим у міру того, як ви щораз більше знаходитимете Бога. Святий Григорій Ниський[3] побудував всю свою духовність на цьому твердженні: «Знайти Бога полягає в тому, щоб постійно Його шукати». І пояснює свою думку: «Справді, шукати – це щось одне, а знайти – щось инше; але результат пошуку – це і є власне пошук. Бажання душі задовольняється настільки, наскільки вона залишається незадоволеною, бо бачити Бога, власне, і полягає в тому, щоб ніколи не припиняти Його шукати».
Але, скажете ви, коли ж тоді я знайду відпочинок? Відпочинку буде щораз менше і менше. Так само, як швидкість каменю, який падає, зростає в міру падіння, так само і порив душі інтенсифікується в міру того, як вона наближається до Бога.
Хибним є той підхід, щоб розглядати вдосконалення в нашому земному існуванні як відпочинок у бажанні постійного володіння Богом: навпаки, воно шукає активности, руху, прагнення до Нього: «Через трансцендентність благ, які воно відкриває, – пише святий Григорій Ниський, – душі, мірою того, як вона прогресує, здається весь час, що вона ще тільки на початку сходження. Ось чому Слово повторює: “Встань!” – тому, хто уже встав, і: “Йди!” – тому, хто вже прийшов. Справді, тому, хто встав, потрібно завжди вставати, а тому, хто прямує до Господа, ніколи не забракне простору. Таким чином той, хто підіймається, не зупиняється ніколи, йдучи від початку до початку, через початок, який ніколи не закінчується».
[1] Цього листа було адресовано молодому священику, який, після кількох років праці в парафії, отримав від свого єпископа дозвіл віддалитися від світу – для пустельного життя, у молитві і покаянні.
[2] Ipso facto (лат.) – само по собі, у силу факту
[3] Св. Григорій Ниський (прибл. 335-прибл. 395) – святий. Богослов-містик, єпископ Ніси, брат св. Василія Великого