Якщо б вона чула, що я розповідаю про її метод молитви, то, мабуть, лише посміхнулася б своєю водночас ясною і несміливою посмішкою. І вона мала б рацію. Мені вдалося навіть зрозуміти, що до її посмішки домішувалося б трішки іронії.
Які ми бідні – ті, що опанували різні техніки і методики молитви! Вона не застосовувала жодної методики. Вона була завжди природною – і в молитві, і в посмішці.
Майже щодня вона була присутня на ранковому богослуженні. Коли я причащав людей у церкві, вона вирізнялася серед инших, – не так інтенсивністю, як якістю зосереджености. Цій якості неможливо дати визначення: це було так, немов би глибоко в собі вона переживала щось таке радісне, що з цього випромінювалася таємнича ясність, яка відображалася на її обличчі. Та ж сама зосередженість вразила мене, коли я побачив її в каплиці Пресвятої Богородиці: навколішки, випрямлену, зі складеними перед собою руками.
Одного разу, коли ми розмовляли, я дозволив собі запитати, як саме вона молиться. Спершу вона здивувалась. Але, оскільки питання священика було для неї чимось, до чого слід поставитись цілком серйозно, вона зосередилась і відповіла мені: «На початку своєї молитви я думаю, що Бог має Свою думку і що Він бажає чогось від цього моменту, коли я стаю перед Ним. Отож, я хочу того, чого хоче Він, і не шукаю нічого більше. У цьому вся моя молитва».
Запевняю вас, що цей спосіб молитви – дуже правдивий, дуже піднесений і досконалий. Якщо ви розглянете її крізь призму чистого світла цих простих фраз, які ви щойно прочитали, – знайдете в ній найвищу чесноту, і то виняткову: віру, самопожертву, послух, любов…
Віру в живого Бога, Який є поруч, сповнений уваги до Своєї дитини, і Який, звісно ж, поставить цю молитву на службу Своїй славі. Самопожертва: жодного пошуку особистого бажання, навіть найбільш шляхетного, – покладання лише на волю Божу, цього цілком достатньо. Довіра до всього, що Бог чинитиме, безумовна згода з усім, чого Він проситиме. І нарешті любов, яка полягає в тому, щоб поступатися в собі місцем тому Богові, Якого любиш, любов’ю цілком спорідненою з поклонінням.
Иншим разом вона розповіла мені, як прийшла до такого способу молитви. Я не зможу відтворити докладно її слів, і шкодую про це, бо манера викладу цієї жінки з народу була простою, конкретною, влучною. Але ось головне з того, що вона сказала: «Я пережила дуже важкий період; у молитві моє бажання пізнати і любити Бога ставало щораз сильнішим, ставало таким поквапливим, що почало хвилювати і втомлювати мене. Вважаючи, що це не є нормально, я подумала, що мені слід позбутися цього бажання, яке могло також бути пошуком власного задоволення, і постати перед Господом вільною від усяких бажань. Попри те я так і не осягнула миру.
Тоді я почала шукати такі молитви, які були б приємні моєму Богові: за навернення вірних, за об’єднання Церков, закінчення війни… Але я ніколи не була певна, що молитва, яку я обрала, була мила Господеві. Минали тижні, я мала відчуття, що моя молитва і далі не відповідає очікуванням Господа.
Нарешті, одного разу мені прийшла така проста думка, що я була здивована, як вона не з’явилася раніше: оскільки я ніколи не була певна, що дію згідно з волею Господа, чому б мені не погодитися з тим, щоб просто бажати всіма силами того, чого бажає в мені Бог, поєднатися усією своєю волею з волею Божою, навіть більше – дозволити цій волі Божій цілковито заповнити мою? Тоді я була б певна, що не помилюся, що не пройду осторонь бажання Господа – як у тому, що стосується инших, так і в тому, що стосується мене; була б певна, що приношу Йому саме таку молитву, якої Він очікує від мене. І тоді я знайшла мир, глибокий мир. З того часу, якщо я не знаходжу його в собі – це знак, що я була неуважною до волі Господа: і я негайно ж повертаюся до неї.