Значення твого життя і значення твоєї смерти йдуть у парі: якщо ти шукаєш правдивого значення життя, запитай себе, задля чого (чи задля кого) ти відчуватимеш готовність померти, якщо буде потрібно. Дехто вважає, що запитання про те, що буде після смерти, непотрібне, що воно відвертає тебе від цього світу, який треба будувати, і схиляє до мрій, які неможливо перевірити; але навіщо старатися збудувати цей світ, якщо ти не знаєш, чого він вартий і до чого він врешті прийде? І чого він вартий, якщо смерть не перестає його роздирати, терзати тебе зсередини?
Євангеліє є Доброю Новиною тому, що Ісус прийшов до нас, щоб перемогти смерть, преображуючи її Своїм хрестом і воскресінням.
Насамперед Своєю абсолютною жертвою і силою Свого воскресіння Ісус справді глибоко змінив значення смерти: з наслідку первородного гріха (див. Рим. 5:12) і знаку поразки, якими вона була, Він учинив її перемогою Любови, актом цілковитого віддання Себе в руки Отця, дорогою до вічного життя. Тому замість страху бути знищеним, ти покликаний йти за Ісусом аж до смерти в надії на життя вічне й повноту Любови.
Але ця «Добра Новина» не допомагає забути, що смерть – трагедія для людини: Ісус не прикидався, коли плакав перед гробом Свого друга Лазаря (див. Ів. 11); і на хресті Він не вдавав, що страждає; Його Страсті не були просто «важким моментом, який треба було пережити» перед Пасхою. Якщо так було з Ним, то це означає, що смерть – це фундаментальне посягання на цілісність людини.
Насправді тіло Ісуса бере участь у Його найбільш особистому житті: не було такого слова, такого почуття, такого страждання чи радости, які б Він не виражав у Своєму тілі (Його жести, Його погляди, сповнені захоплення, поваги чи гніву…); не було такого чуда, яке б Він не учинив словом і фізичною дією; врешті-решт, Його тіло для Нього таке особисте, що для Нього жертвувати Себе й жертвувати Своє тіло – це один і той самий акт Любови. Тому Ісус у годину смерти, продовжуючи бути людиною, бачив її як крайнє страждання: Його тіло, яке Він цілковито жертвував, у Нього вирвали, щоб бездушним покласти до гробу; але через Свою роздерту душу Ісус повертається до Отця. Так само буде із твоєю смертю: твоє тіло піде в могилу, але завдяки своїй душі, роздертій у найбільш сокровенних її глибинах, ти повернешся, через Ісуса і як Ісус, до Любови Отця, Який чекає на тебе.
Але на цьому все не закінчується: і справді, на третій день Ісус воскрес. Річ не лише в безсмерті Його душі, але й у воскресінні та прославленні Його тіла: у день Пасхи гріб виявився порожнім, і люди побачили й торкнулися прослави Ісуса, Який водночас таємничо уникнув обмежень цього світу. Так само буде й із тобою наприкінці світу: насправді Господь планує дати тобі не лише часткову славу, а повну, схожу до слави воскреслого Ісуса: остаточну славу усього твого єства, а отже, у таємничий спосіб, і твого тіла. Ось чому ми сповідуємо в молитві «Вірую» «воскресіння мертвих», яке відбудеться наприкінці світу, коли Ісус повернеться у Своїй славі.
Отож смерть Ісуса і Його воскресіння на третій день чудесним способом проливають світло на твою смерть, її значення й усе твоє існування:
- вони справді показують тобі, що ти несеш у собі вимір безсмертя: безсмертя твоєї душі, твоїх особистих здібностей пізнавати й любити, які Господь хоче заповнити Своєю присутністю набагато більше, ніж ти можеш уявити, як тільки ти повернешся до Нього;
- вони також показують тобі, якою мірою твоє тіло цінне і прекрасне, але слабке: адже, на зразок Христа, воно повинно померти, щоб воскреснути на вічну славу.
Коли ти роздумуєш над тайною Ісуса померлого й воскреслого, то позбавляєшся двох протилежних ризиків:
- з одного боку, це матеріялізм, який зводить людину лише до сукупности організованих клітин. У такому разі проблема полягає в тому, що люди не бачать фундаментальної різниці між знищенням кота і знищенням дитини: чи не є вони обоє лиш певною тілесною масою? Вони не розуміють, що людина може мати права, і що вона – унікальна таємниця (згідно з цим матеріялістичні ідеології – це, по своїй суті, найкривавіші убивства, які коли-небудь знало людство). Поза тим, сукупність клітин, звичайно, може «функціонувати»; та яким би довершеним не було це «функціонування», чи воно має хоч щось спільне із внутрішнім духовним життя і свободою?
- з іншого боку, це дуалізм, тобто крайній спіритуалізм, який настільки погорджує тілом, що бачить у ньому лише зовнішню і другорядну реальність. Але те, що ми бачили в Ісуса, Його здатність жити й виражати у Своєму тілі найбільш духовну дійсність, означає те саме і для людини: слово, сміх, любов, сум, вміння слухати, молитва – це духовні й тілесні реалії, що нерозривно пов’язані. Те, що ми є чоловіком чи жінкою, закорінене в біології, але врешті-решт приводить до виключно духовно способу життя і бачення світу. Гордувати тілом – це також гордувати душею, виявом якої є тіло. Вірити, що після смерти душа, на відміну від тіла, продовжує жити, не означає, що Бог тут обмежує Свій заклик до Любови: також і для нашого тіла, як і для всієї нашої істоти, у тілесному воскресінні Ісуса Бог подає нам надію на щасливу вічність.
Саме дуалістичні підходи ведуть, наприклад, до все частіших випадків віри в реінкарнацію: як насправді можна прийняти те, що можна бути почергово то чоловіком, то жінкою, то собакою, то птахом, якщо не розглядати ці почергові тіла як реалії замінні, а отже, другорядні? Звідки походить ця погорда тілом, яке можна змінювати, як сорочку? Чому наша ментальність сьогодні така податлива на це? Без сумніву, тому що атмосфера, в яку ми занурюємося щодня, все більше схиляє нас розглядати свої тіла як звичайні предмети (маніпуляції, торгівлі чи насолоди) і з такої ж перспективи експериментувати з ними. Ми дуже легко переходимо від тіла-кумира до тіла-предмета!
Найкраще звільнення від такого способу життя й думання – це споглядати та поклонятися тайні того тіла, в якому Ісус віддає Себе за тебе, повністю і назавжди? Те саме і з твоїм життям і тілом: воно створене не для простої послідовности окремих експериментів, а для того, щоб раз і назавжди віддати себе служінню Господу і твоїм братам; твоє життя – це не тимчасова спроба, яку можна безконечно розпочинати в різних формах: в очах Господа воно цінне назавжди, вже відтепер воно має вагу вічности, адже веде до неї. Від сьогодні кожен твій вибір і твоя здатність любити дорого коштують в очах Бога, оскільки вони зобов’язують тебе щодо Нього назавжди!