Один час вважалося, що людська поведінка тотально обумовлена генетикою, біологічною спадковістю, отриманою від батьків, але зараз ми знаємо, що ці обумовлення є лише частковими. Частковою є також, хоч і дуже потужною, обумовленість, спричинена культурним вихованням того історичного періоду, в який ми живемо.
Відомо, що ще якихось сорок років тому в публічних місцях – у храмах, у школах, чоловіки і жінки, хлопці і дівчата, стояли окремо; дітям належало бавитися в різні ігри: для дівчаток були передбачені ігри з ляльками, наслідування мами на кухні; хлопці ж бавилися в ковбоїв, гралися з машинками.
Таким чином, що стосується соціокультурних очікувань, у дівчаток плекали лагідну поведінку, сприйнятливу, терплячу стосовно хлопчиків, тоді як останні почувалися до обов’язку захищати дівчаток, показувати себе сильними, здатними досягти політичного, економічного і соціяльного успіху.
Видається, що на Заході сьогодні все змінилося.
Жінки вчаться і працюють не менше за чоловіків, вміють забезпечити себе економічно, соціяльно, вже не існує в цій сфері статевих відмінностей. Отож, динаміка, емоційні, афективні переживання змінилися.
Вони стали новими.
Здебільшого невідомими.
Які ще потрібно будувати.
Внутрішня порожнеча і конформізм
Внутрішня порожнеча і конформізм у поведінці видаються мені найпомітнішими характеристиками, які вирізняють сьогоднішню людину.
Я щораз частіше зустрічаю людей, стосовно яких відчуваю – і вони мені в цьому зізнаються, – що вони є внутрішньо спустошені, впадають у депресію, безсилля, знеохочення.
Вони втратили бажання жити.
У щораз агресивнішому, немилосерднішому, щораз індивідуалістичнішому, брутальному суспільстві, де кожен зокрема повинен боротися, повинен постійно змагатися, надмір негативного стресу невідворотно спричинює в людини відчуття втоми, внутрішньої порожнечі.
З іншого боку, та сама особа, до краю знеохочена, позбавлена життєвого заряду, більше не може опиратися постійному, тотальному тиску мас-медія і його рекламних месиджів, які спонукають до щораз глибшої психічної самоізоляції, до догляду за тілом та за собою, до покупки певних продуктів і їх споживання. Кримінальні новини розповідають про юнаків, які вбивають, щоб заволодіти модним телефоном, про дівчат, які продають своє тіло заради фірмового годинника.
Внутрішня порожнеча підштовхує до самоідентифікації з банальним конформізмом. Я є кимсь тією мірою, якою одягаюся так, як інші, як певна група, тією мірою, якою володію культовими, модними речами.
Маленький гарний виклик
Коли мені було довірено завдання вивчити ситуацію і допомогти менеджерам, тоді постала проблема, яким чином їм представити мене. Директор, мій товариш, хвилювався, щоб вони на мене не нападали, не відкидали мене, не почали з мене знущатися. Я дав йому можливість висловити свої побоювання, а потім сказав: «Якщо тебе хвилюють такі питання, то твій менеджмент, і, як наслідок, твоє підприємство, має більше проблем, аніж я думав».
Він був здивований.
Дотепер він вважав, що його менеджмент є найкращим. (Усі генеральні директори так вважають!)
Але це ще не все.
Після кількох розмов з ним, я зауважив, що він звертав увагу на деякі деталі мого одягу: часом на штани, часом на піджак, часом на взуття… На третій зустрічі мені сяйнула в голові думка. Я все зрозумів. Він не наважувався сказати, що мій одяг не відповідає моїй посаді радника керівництва.
Мені було смішно.
Я попросив дати мені тиждень.
Інтуїтивно відчув, що йому подобаються виклики.
Однак він і мене ще добре не знав: я люблю виклики не менше.
Ми потисли один одному руки.
Я зауважив у його погляді недовіру і сум.
Він думав, що я не дам собі ради.
Сім днів виявилося забагато.
Вистачило трьох.
Тепер ми як одна велика сім’я.