Людську істоту підштовхують і приваблюють дві великі потуги: життя і смерть. Потрібне одне і друге.
Інстинкт життя є тим, що підштовхує нас уперед; інстинкт смерти нас зупиняє, встановлює обмеження, надає тривалости, надає самої часовости життю.
Отже, у моєму баченні людини й світу, життя і смерть взаємно переплетені, нерозлучні. Вони нероздільно пов’язані.
Інстинкт життя веде до інстинкту виживання, агресивности, інстинкту розмноження, інстинкту бажання інтимности з іншим. Звідси походить статева диференціяція.
Але саме відчуття смерти, яке живе в кожній людині, забарвлює життя в різні кольори. Надає життю найрозмаїтіших, найстрокатіших відтінків.
Усе походить, за моїм баченням, зі знання того, що колись треба буде померти і, водночас, від небажання це знати.
Агресивність у хворої особистости, яка не хоче нічого знати про те, що треба буде померти, закінчується насильством; у здорової, натомість, особистости, яка знає, що смерть невідворотна, агресивність трансформується в мотивацію і життєву силу, аж до того, що стає двигуном власного існування!
У цьому полягає вся проблема.
Особистість є здоровою і врівноваженою, якщо знає, що колись доведеться померти, принаймні у своєму тілесному і психічному вимірі.
І ця смерть реальна.
Вона є певністю.
Єдиною.
До речі, власне з цієї акцептації енергійно розвивається духовний компонент. Понад усе, це необхідна умова для того, щоб ми були свідомі цього.
Усвідомлення самих себе, знання власного я, нашого несвідомого, всіх наших сфер – фізичної, вісцеральної, раціональної, емоційної, афективної, інтелектуальної, психологічної, соціяльної, моральної, духовної – усвідомлення існування, думання, надання сенсу і значення нам самим, і тому, що нас оточує, походить від того, що ми по-справжньому приймаємо нашу людську природу в її смертності.
Від усвідомлення того, що потрібно буде померти фізично і психічно, народжується наша потреба в нескінченості, у безсмерті.
Саме усвідомлення необхідности померти дозволяє нам жити здоровими. Саме воно дозволяє нам здобути перемогу над фізичною смертю.
В іншому разі, коли ми вибираємо небажання усвідомлювати невідворотність смерти, небажання сприймати дійсність такою, як вона є, небажання враховувати її реалії, – то власне в цьому полягає хвороба, у цьому полягає безумство всього людства, яке, досягнувши найвищого ступеня технологічної потуги, вже не хоче помирати.
Власне в небажанні усвідомлювати невідворотність смерти полягає найбільший гріх людей.
У бажанні бути богами.
Але ж це означає вийти з природного закону, встановленого Богом.
Це – зло.
Це – демонічні істоти.
Хворі.
Нездорові.
Вони – носії справжньої смерти!
Смерти вічної.
Таким чином у хворої особистости, яка не бажає усвідомлювати невідворотність смерти, інтимність може виродитись у розмивання її ідентичности, у залежність, у домінування над особистістю когось іншого; тоді як у здорової особистости, що усвідомлює невідворотність смерти, інтимність сягає до любови, служіння іншим, ділення.
Агресивність
Агресивність, про яку я говорю, є потужним джерелом енергії. Це інстинкт виживання. Це інстинктивна сила, що служить для того, аби захищатися, аби виживати, аби оберігати власне потомство, аби самоутверджуватися.
Коли агресивність переживати адекватно, для здорової особистости, яка усвідомлює необхідність одного дня померти, сила агресивности стає у великій пригоді: вона, наприклад, як джерело енергії, служить для того, аби у відповідний момент втрутитися, захищаючи справедливість, боротися проти визискування, проти лицемірства, допомогти рішуче зустріти важкий момент власного життя, вийти з хиткої ситуації, боротися з ворогами, здійснювати мрії. А понад усе для того, щоб перетворювати негативні обставини в позитивні.
Вона є основою самоповаги.
Вона дає нам відчуття гідности і поваги до себе.
Словом – вона дає нам життєву енергію.
Бажання інтимности
Інтимність походить від інстинкту продовжувати рід, від бажання чоловіка поєднатися з жінкою і навпаки. Вона, разом з інстинктом виживання, плекає інстинкт збереження роду. Ці інстинкти народжують емоції інтимности, любови.
У здорової особистости, яка знає, що одного дня мусить померти, вони є джерелом енергії для того, щоб навчитися зав’язувати глибокі стосунки з самим собою та з іншими.
Вони підштовхують нас вийти з самих себе.
Будувати стосунки з іншим, з іншими.
Звідси народжуються такі емоції, як бажання тепла, ніжности, ласки, взаємної підтримки, розуміння, втіхи, справжньої дружби.
У вищій, благороднішій, розвиненішій перспективі особистого зростання, ці життєві інстинкти ведуть нас до відчуття, у глибині серця, пошани, толерантности, вдячности, поваги стосовно іншого.
Вони дозволяють нам прощати.
І почуватися гідними жити.