Найважливішим викликом християнської спільноти першого століття було слухання Божого голосу та пізнавання Його волі.
На апостольському соборі в Єрусалимі постало питання, якою мірою юдейський закон має зобов’язувати поган. Після довгих дискусій, свідчень віри окремих апостолів, вказівок зі Святого Письма та ділення особистими переконаннями вони прийняли одностайне рішення і повідомили усі громади, використавши такий вступ: «Бо зволилось Духові Святому і нам, тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного» (Дії 15:28).
Послання до спільнот – це не тільки вираження одностайности цих християн, а й чітка вказівка на те, що Святий Дух найчастіше не дарує людям готових рішень. Наші відчуття, досвід Бога, тверезі роздуми, свідчення інших християн, слова з Біблії тощо відіграють важливу роль в особистих рішеннях та в житті спільноти. Тут необхідна й наша особиста відповідальність.
Перші християни в Єрусалимі після спільної молитви прийняли свобідне рішення визначити дванадцятого апостола через кидання жереба (Дії 1:23-26).
Нас вражає, як вірні виражали повагу один до одного навіть тоді, коли їхні уявлення про Божу волю не збігалися. Коли апостол Павло після своєї третьої місійної подорожі повідомив, що він «побуджений Духом» (Дії 20:22), не кожен його співбрат міг це прийняти. Вони «через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов» (Дії 21:4). Невдовзі Павло отримав підтвердження, що його крок, незрозумілий для багатьох християн, таки був правильним. «А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!» (Дії 23:11).
Ці тексти зі Святого Письма підбадьорюють мене спокійно сприймати те, що християни з мого оточення розуміють Божий провід та діяння Святого Духа інакше, ніж я.
* *
Можливо, вам також доводилося переживати подібне: я завжди бажав, щоб Святий Дух промовляв до мене, так би мовити, «чисто» (бездоганно ясно!) та «одразу» (негайно!). Інколи Господь дозволяв нам пережити такий досвід. Це вражає та підбадьорює. Однак найчастіше Божий Дух співпрацює з нашими природніми дарами, у взаємозв’язку з особистими сімейними обставинами, професійними навичками та ситуацією в Церкві. Господь – не драматург маріонеткової вистави, який небесними нитками смикає людьми попри їхню волю. Він залучає наші обдарування та нашу творчість. Ось який великий привілей!
Може так трапитися, що ми питаємо поради в Бога, діємо «у добрій вірі», проте рішення приймаємо неправильне. Та попри все, Він нас підтримує. Еріх Шнепель, священик та багаторічний керівник Берлінської місії, одного разу у вузькому колі зізнався нам: «Я не впевнений, чи всі важливі рішення мого життя збігалися з Божою волею. Проте я певний, що Він зробив з них щось прекрасне».
* *
Слово Анни: Вдома було не так спокійно, щоб я могла почути Бога. Тому постійно заплановувала дводенний відпочинок у домі тиші. Тут я могла присвятити більше часу читанню Біблії, молитві до Бога та слуханню того, що Він хоче мені сказати. Я часто ставила Йому запитання, які мене турбували. Часто просила про слова підтримки для когось іншого. Я любила записувати все, що в той час спадало мені на думку. Так я з Ним спілкувалася. Часто Він дозволяв мені згадувати певні події, щоб я усвідомила, де потребую оздоровлення та прощення. Я насолоджувалася цими розмовами. Я перевіряла все, що вважала почутим від Бога, і записувала.
Кілька років тому я захворіла від великого виснаження і втратила голос. Пробувши тиждень на самоті, я усвідомила, що не тільки тіло потребувало відпочинку. Емоційно душа також потребувала радости, щоб набратися нових сил. Боже Слово зміцнює дух.
У щоденному житті я також «відкрита», якщо Господь хоче щось мені сказати. Якщо я доручаю Йому кожен день свого життя, то розраховую на те, що Він мене провадить: під час прибирання, у магазині, на кухні, при відвідинах та консультаціях. Тоді до мене часто приходять думки, на які я (здебільшого!) реагую серйозно.
* *
Одного разу я зібралася провідати свою родину в Сполучених Штатах. З цієї нагоди готувала для кожного відповідний подарунок. За три місяці до подорожі мені прийшла думка: «Привези своїм сімом племінникам та племінницям Новий Заповіт». Я злякалася: «Як? Я завжди чекаю, поки людина відкриється, перш ніж говорити з нею про віру. А так без підготовки дарувати Новий Заповіт? Це неможливо!». Довелося проігнорувати свою ж ідею. Проте вона поверталася знову і знову.
Нарешті я звернулася до Бога і сказала: «Добре, я готова привезти невеличку книжку про християнську віру. Піду в християнську крамницю і куплю цю книгу, якщо там буде сім екземплярів англійською мовою». У пошуках книжки я прийшла в крамницю, і справді знайшла сім екземплярів англійською мовою – там був лише Новий Заповіт! Голосно розсміявшись, я подумала: «Добре, Ісусе, Ти переміг!» Згодом запакувала кожну книжку разом із швейцарським шоколадом і роздарувала їх. Тут довелося справді поступитися своєю думкою. Вирішальним для мене стало те, що я виконала Божу вказівку. З того часу я більш свідомо прислухаюся до таких імпульсів, навіть коли не зовсім розумію, чому маю це робити.