«І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: Коли, Господи, хочеш, Ти можеш очистити мене! А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, будь чистий! І тієї хвилини очистився той від своєї прокази» (Мт. 8:2-3).
Після цієї історії бачимо інший випадок, коли до Ісуса приходить сотник і просить оздоровити його слугу. Тут ще чіткіше видно взаємозв’язок між вірою того, хто просить, і зціленням. Ісус сказав йому: «Я прийду й уздоровлю його. А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою… Та промов тільки слово, і видужає мій слуга!… Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!… І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його.» (Мт. 8:7-13).
Історія батька, що у відчаї звернувся до Ісуса через хворобу свого сина (Мр. 9:17-27), показує нам зовсім іншу ситуацію. «Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Відповідь Учителя: «Тому, хто вірує, все можливе!», – спонукала до щирого зізнання батька: «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!». Сумніви батька не перешкодили Ісусові зцілити його сина.
Хворий, що лежав біля купелі Віфесди, навіть не здогадувався, хто стоїть перед ним, коли Ісус звернувся до нього: «Хочеш бути здоровим?» (Ів. 5:6). Він не одразу відповів на таке важливе запитання, лише почав жалітися на те, що не має жодного шансу першим увійти у воду. Без усяких передумов Ісус зцілив цього чоловіка. Щось подібне сталося зі сліпим від народження, про якого розповідає євангелист Іван (9:36), який після свого зцілення аж при другій зустрічі з Ісусом зрозумів, хто саме його зцілив.
Одного разу Ісус навчав у синагозі в суботу. «І ось там була одна жінка, що вісімнадцять років мала духа немочі, і була скорчена, і не могла ніяк випростатись. А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: Жінко, звільнена ти від недуги своєї. І Він руки на неї поклав, і вона зараз випросталась» (Лк. 13:11-13).
* *
У цих історіях відчуваємо лінію напруги, яка проходить крізь безліч біблійних текстів. Зцілення відбувається з нами, людьми, коли ми зустрічаємося з Богом, коли отримуємо тілесне оздоровлення чи допомогу в складній життєвій ситуації. Ці події не піддаються людському розумінню. У кожній із цих історій спасення Господь діє незалежно. Однак Він залучає нас у цей процес зцілення, очікуючи від нас віри. Навіть тоді, коли Він в особливий спосіб не вислуховує наших прохань.
Ісусові слова підтверджують цю напругу. Одного разу Він закликає апостолів так наполегливо просити, як просить у розпачі вдова (Лк. 18:1-8), а іншого разу застерігає їх: «А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!» (Мт. 6:7-8).
* *
Священик Роланд Браун[1] у своїй спільноті та під час проповідей молився з багатьма людьми за зцілення і дуже часто переживав Боже втручання в людське життя. Він розповідає про зустріч з однією жінкою, яка підійшла до нього після св. Літургії. Її охопила тривога та страх за свого сина, хворого на дитячий параліч, який тоді перебував в інфекційному відділенні дитячої клініки: «Лікарі кажуть, що він помре».
Священик відійшов з нею вбік. Він покликав також двох парафіян, членів спільноти. Разом вони стали в ніші церкви. Тоді він звернувся до жінки: «Якщо б Ви знали, що Божа воля в тому, аби забрати до себе Вашого хлопчика, Ви б його відпустили?»
Це питання було дуже складним і незвичним для матері. Після короткої душевної боротьби вона відповіла: «Так, якщо б я була певна в тому, що це Божа воля, я б відпустила свого синочка».
Отець Браун у молитві представив цю дитину перед Богом і повністю доручив її Його милосердю і мудрості. Через три дні хлопчика виписали з лікарні без жодних ознак дитячого паралічу.
Кілька років по тому я зустрів цього священика на одному семінарі. Зцілення хворих не було темою цієї зустрічі, однак одна учасниця хворіла сильно прогресуючою невиліковною недугою. Оскільки вона знала, що, за людськими мірками, вже має померти, то попросила мене і мою дружину молитися разом з отцем Роландом за її зцілення. Завдяки цій зустрічі ми усвідомили, що зцілення і страждання в Божих руках, як би не виглядав довгий шлях тих, кого зустрічаємо.
«Я охоче помолюся Богові за Ваше зцілення, – сказав священик. – Подаруймо Йому свою довіру. Оздоровити – Йому під силу. Чи Він це зробить – я не можу сказати. Вирішувати доручимо Йому».
Після молитви ми почувалися бадьорими і духовно сильнішими. Протягом наступних місяців ми підтримували зв’язок з цією жінкою. Вона не одужала. Проте решту свого життя прожила у внутрішній гармонії та в глибокій свідомості Божої присутности.
* *
Зустріч з Роландом Брауном та знайомство з його життєвою історією допомогли мені усвідомити цю напругу між зціленням та стражданням. Він пише: «З віком я все більше прагнув дару зціляти інших. Двадцять років я просив Бога про цей дар. Тепер я знаю, що Господь дав мені його, але не раз і назавжди, хоч часто бачу, що люди одужують після того, як я за них помолюся. Однак вірю, що Бог подарував мені щось важливіше за дар зціляти. Це дар любови. Мені дуже легко любити своїх ближніх, навіть тих людей, які не люблять мене»[2].
Тут, на землі, ми ніколи не збагнемо, що означає ця напруга між спасенням та стражданням. Безліч людей переживали зцілення в самому розпалі великого страждання. Господь прагне подарувати нам не просто довге та беззмістовне існування, а життя в Його присутності. Коли оглядаюся на темні роки свого життя та нездійсненні бажання, розумію, що, попри біль та зречення, ці скорботні події принесли мені щось таке, що можна назвати внутрішнім скарбом, якого ніхто не в змозі відібрати. Змінилося моє ставлення до ближніх. У моєму серці народилося співчуття до чужого страждання. А довіра до Господа ставала все глибшою й глибшою. Якби ж я тільки міг з великою вірою віддати своє життя в Божі руки, як це зробив Блез Паскаль[3]. Ось що він сказав:
«Отче Небесний, я не прошу в Тебе ні здоров’я, ні хвороби, ні життя, ні смерти. Я прошу, щоб моє здоров’я і моя хвороба, моє життя і смерть були Тобі на славу, а мені на спасення. Ти єдиний знаєш, що для мене корисно. Ти – єдиний Господь. Роби, що забажаєш. Даруй мені, забирай від мене, лише вчини так, щоб Твоя воля стала моєю»[4].
[1] Roland Brown: Beten und Heilen, Kühne: Wetzhausen 1969, c.41.
[2] Roland Brown: Beten verдndert, Kühne: Kessel 1975, c. 21.
[3] Блез Паскаль (1623-1662) – французький філософ, письменник, фізик, математик, – прим. пер.
[4] Blaise Pascal, 1660, у: Gesangbuch der evangelisch-reformierten Kirchen der deutschsprachigen Schweiz, Reinhard: Basel, ном. 673, c. 805.