Пролунав дзвінок з останнього уроку, і Кевін разом зі своїм другом Ештоном пішов дорогою через автомобільну стоянку. „Друже, не розказуй моїм батькам, що я курив сьогодні в спортзалі, – сказав Кевін. – У мене будуть великі неприємності, якщо вони про це дізнаються”.
„Ти не збираєшся сказати їм?” – запитав Ештон.
„Ти що, здурів? – відказав Кевін. – Авжеж, я не збираюся казати їм. Вони мене просто вб’ють. Певне, ти теж не розповідаєш батькам про все, що робиш”.
„Розповідаю абсолютно про все. – відповів Ештон. – Здається, вони завжди так чи інакше розуміють. Вони не завжди схвалюють, а іноді вони переконують мене або встановлюють деякі більш жорсткі правила, але, здається, вони завжди розуміють. І тому мені легше говорити з ними, коли в мене виникає справді велика проблема”.
Багато дорослих намагаються бути схожими на батьків Кевіна і впадають у гнів, коли їхні діти поводяться не так, як слід. Але така негативна реакція вбиває клин у стосунки. Це означає, що, коли ви не розумієте їхніх почуттів або потреб, вони ще глибше занурюються у свої проблеми.
Як ми можемо переконати наших дітей у тому, що ми розуміємо їх, без того, щоб схвалювати їхню поведінку? Часто вони справді потребують виправлення. Ми вказали на їхній опір тому, щоб їх заганяли в рамки, але, звичайно, всі ми знаємо, що таке справжні рамки. У нас є Десять заповідей, які слугують нам правилом моральної поведінки, і нам слід діяти відповідно до цих та інших правил і навчити цьому наших дітей. Ми не можемо схвалювати їхню поведінку, якщо вона неправильна, але для багатьох із нас складно показати дітям – без того, щоб не породити в них думку про те, що ми схвалюємо їхню поведінку, – що ми розуміємо їх і сприймаємо їхні почуття.
Ми можемо навчитися відділяти почуття від поведінки на прикладі того, як це робить з нами Христос. Коли ви або я потрапляємо в халепу, Бог любить нас і задовольняє наші потреби, навіть якщо ми неправі. Коли самарянин у притчі Ісуса підійшов до пораненого чоловіка, він не спитав перш за все: „Чи це твоя провина? Чи ти заслужив ці побої? Ти був нападником чи жертвою? Ти певний, що вжив усіх застережних заходів щодо розбою і пограбування?” Замість того він відчув співчуття до пораненого чоловіка і зробив усе, що міг, щоб полегшити його страждання. Ісус завершив оповідь такою настановою: „Тож іди й роби так, як він” (від Луки 10:37, НЗСМ).
Та що робити, якщо біль виникає з вини нашої дитини, як наслідок зневаги до Божого попередження або порушення Його закону? Біль залишається болем, а „біль ранить”, як написано на наклейках автомобілів. Немає значення, завдаєш його сам собі чи завдає тобі хтось. А весь наш біль ранить Боже серце. Для того щоб відображати Божу любов, нам треба любити наших молодих людей так само, як Він, і щоб їхній біль торкався наших сердець, подібно як наш біль торкається серця Бога. Перш за все нам слід зрозуміти їхній біль і зарадити йому, а вже потім звернутися до більш глибинних потреб. Ми досягаємо цього, коли наближаємося до їхнього серця, щоб зрозуміти, чому вони зробили те, що зробили. Простежте за тією потребою, яка керує їхньою поведінкою, і зрозумійте її, не схвалюючи поведінки. „Я зрозумів, чому ти пішов на ту вечірку з пиятикою до Ріка додому. Там відбувалося багато чого іншого, і ти хотів, щоб тебе прийняли. Я розумію, як ти зараз почуваєш себе. Частенько я почуваюся так само”. А потім, відштовхуючись від цього розуміння, ви показуєте кращий шлях для задоволення потреби. Ототожнюючи себе з їхнім болем і розпізнаючи їхні потреби, ми показуємо наше розуміння. Ми серйозно сприймаємо їх саме тими, ким вони є – унікальними людськими особистостями зі своїми почуттями і прагненнями. Зміцнивши таким чином любов та співчуття, ми можемо перейти до формування правил для майбутньої поведінки в подібній ситуації і навіть застосувати покарання за порушення правил. Коли чітко встановлено розуміння, правила та заборони сприймаються краще.
Іван в уривку 8:3-11 розповідає, як фарисеї привели до Ісуса жінку, схоплену в перелюбі. Ці судді жінки готові були засудити її. Але Ісус бачив більше, ніж її вину. Він бачив, яка глибинна потреба була в неї, що змусила її шукати розради в обіймах іншого чоловіка. Хоча її поведінка була хибною, потреба була справжньою; але її треба було направити в інше русло. Хоча їй слід було виправити свою поведінку, Ісус не вважав, що вона потребує повчання. Вона не потребувала засудження, покарання або нотації. Христос показав їй, що зрозумів її як особистість, яка має величезну цінність, що було навіть цінніше за порятунок. Після того, як Він врятував її від праведних у власних очах переслідувачів, Його слова застереження були простими, але ефективними: „Більш не гріши!”
Христос служив людям навіть тоді, коли їхній біль був наслідком власної провини. Він здобув право навчати і виправляти, показавши глибину Своєї турботи і виявивши розуміння потреб людей. З цієї платформи Він уже занурювався в їхнє життя.