Достовірність Старого Заповіту

Внутрішні свідчення достовірності Нового Заповіту вражаюче переконливі, але як щодо Старого Заповіту? Текст Старого Заповіту життєво пов’язаний з Новим. Його достовірність підтримує християнську віру не тільки тим, що допомагає визначити дати, коли було зроблено надприродні пророцтва про Месію, але й тим, що доводить історичність Старого Заповіту, про яку заявляли Ісус і автори Нового Заповіту.

Стандарти достовірності тексту, застосовані до Біблії

Звідки ж ми можемо знати, що оригінальні слова Старого Заповіту дійшли неушкодженими через набагато більше віків, ніж ті, що відділяють нас від часу написання Нового Заповіту? Новий Заповіт займає визначне місце завдяки кількості та віку рукописів, що збереглися до нашого часу, а Старий Заповіт вражає нашу уяву ретельністю, з якою переписувачі копіювали рукописи з роду в рід, і результати цієї праці ми можемо звірити з рукописами, що пролежали непотривоженими майже дві тисячі років.

Бог дав єврейському народові Боже Слово та вселив у його серце велику пошану до нього. З найперших днів існування цієї нації Бог говорив їм: „І слухай, Ізраїлю, і пильнуй… І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх” (Повторення Закону 6:3,6-9, Ог.).

Це ставлення до заповідей Божих стало настільки невід’ємною частиною єврейської самосвідомості, що між п’ятим і третім століттями до Р.Х. постав цілий клас єврейських учених мужів, що звалися сойферами, від гебрейського слова, яке означає „переписувач”. Сойфери стали охоронцями єврейського Святого Письма і присвятили себе зберіганню давніх рукописів та створенню при потребі нових копій.

На зміну старовинним сойферам прийшли переписувачі часів Талмуда, які зберігали, тлумачили та коментували священні тексти з 100 по 500 рр. від Р.Х. У свою чергу, за переписувачами часів Талмуду з’явилися добре відомі масорети (500-900 рр. від Р.Х.).

Ретельність масоретів (від слова масора – „традиція”) перевершила всіх їхніх попередників. Вони встановили детальні суворі правила копіювання рукописів. У своєму штабі в місті Тверії вони доклали чимало зусиль для збереження того тексту, що тепер зветься масоретським. Правила масоретів були настільки суворими, що, коли завершувався перепис нової копії, вони надавали новому сувою права, рівні з тим, з якого робилась копія, бо були абсолютно переконані в тому, що мають точний дублікат. Масоретський текст нині є стандартним гебрейським текстом Старого Заповіту.

Ретельні Божі переписувачі

Масорети мали таку неймовірну пошану до єврейського Святого Письма, що сформулювали найсуворіший звід правил для того, щоб зберегти святість свого підходу до роботи та гарантувати її точність. Переписувач починав свій робочий день перепису тексту з того, що ритуально обмивав усе своє тіло. Після цього він удягав традиційне єврейське вбрання та сідав за письмовий стіл. Коли він писав Боже ім’я, він не мав права починати його писати, щойно вмочивши перо в чорнило, побоюючись заляпати сторінку. Коли він вже починав писати Боже ім’я, він не мав права зупинитися або відволіктися. Навіть якби до кімнати ввійшов цар, переписувач мусив спочатку дописати до кінця святе ім’я Єдиного правдивого Бога, і тільки потім привітати царя.

Масоретські закони переписування рукописів ставили такі вимоги:

• Сувій повинен бути написаний на шкірі чистої тварини.
• Кожен шмат пергаменту повинен містити певну кількість колонок тексту, однакову по всій книзі.
• Висота кожної колонки повинна складати не менш ніж сорок вісім, але не більш ніж шістдесят рядків.
• Колонка повинна містити рівно тридцять літер завширшки.
• Кожна літера повинна бути одна від одної на відстані товщини нитки.
• Один абзац повинен відділятися від іншого проміжком шириною в дев’ять літер.
• Перед кожною новою книгою повинен робитися проміжок у три рядки.
• П’ята книга Мойсеєва – Повторення Закону – повинна завершуватися повним рядком.
• Жодне, навіть найкоротше слово не можна копіювати по пам’яті. Всі слова треба переписувати літера за літерою.
• Переписувач повинен порахувати кількість випадків уживання кожної літери алфавіту в кожній книзі і звірити цю кількість з оригіналом.
• Якщо в рукописі було знайдено хоча б одну помилку, він вважався непридатним.

Масорети не тільки шанобливо ставилися до Божого Слова і були добре натреновані, але й розробили дуже складну систему, що запобігала помилкам переписувачів. Так, наприклад, вони порахували кількість випадків уживання кожної літери алфавіту в кожній книзі, вони вичислили, яка літера стоїть посередині П’ятикнижжя та всієї єврейської Біблії, і зробили чимало навіть більш детальних підрахунків. „Усе, що можна було порахувати, вони порахували”, – пише Вілер Робінсон. Вони також розробили мнемонічні правила, за якими легко можна було запам’ятати кожен з результатів цих підрахунків.

Переписувачі могли визначити, чи не загубилася одна літера, наприклад, з книги пророка Ісаї або з усієї єврейської Біблії. Завдяки цим численним ретельним заходам для запобігання помилкам, вони знали, що після завершення роботи вони отримували точну копію. Сер Фредрік Кеньйон пише:

„Окрім реєстрації різних варіантів читання тексту, традицій і можливих виправлень, масорети здійснили низку розрахунків, що не входять до звичної сфери текстуальної критики. Вони перелічили кількість віршів, слів і літер у кожній книзі. Вони вирахували середнє слово і середню літеру кожної книги. Вони перерахували вірші, які містять всі літери алфавіту або певну їхню кількість. Ці незначні, на наш погляд, моменти привели до того, що було привернуто увагу до тих речей, що забезпечили збереження і ретельну передачу тексту. Вони є нічим іншим, як проявом надзвичайної пошани до Святого Письма, що не може не викликати поваги. Масорети справді були дуже стурбовані тим, щоб жодна найменша літера або найменша частина літери Закону не минула і не була втрачена”.

Зміст