Був собі маленький хлопчик, який жив мріями та по-дитячому прагнув пригод. Якось улітку він поїхав разом із батьками до моря. Вчився плавати. Одного дня він сказав своїй мамі, що дуже хотів би піти на Літургію, щоб прийняти святе Причастя. Отож, мама приготувалася і разом зі сином пішла до місцевого храму. Обоє прийняли Ісуса до своїх сердець, а після Божественної Літургії здивована мати спостерігала за сином, який щиро молився. Щоб не перешкоджати йому, аж на вулиці запитала, як йому, малому хлопчикові, захотілося так багато часу присвятити Богові, а не хутчіш повернутися до своїх забав та ігор, адже навіть дорослим цього хочеться. Хлопець відповів, що розповідав Ісусові про свій план на цей день і щось Йому пообіцяв. Підемо сьогодні на пляж – і Ти побачиш, як там чудово! До того ж, я вчуся пірнати. Ти підеш зі мною і побачиш, як це цікаво, адже зможеш плавати ніби в підводному човні!
Панує переконання, що промовляти молитви дуже складно, але насправді щоб почати, достатньо лише стати в присутності Бога. Це не означає, що від нас потрібні надлюдські інтелектуальні зусилля або особливі медитації. Варто лише сказати собі: порозмовляю трохи з Богом. Саме так просто стати в присутності Бога. Задумаймося: чи існує щось легше, що вимагає менше зусиль? Насправді разом зі заявою: «Порозмовляю трохи з Богом» діялог уже розпочинається. Від цього моменту ми починаємо розповідати Богові про наші справи.
З метою започаткування розмови з Богом не треба конструювати складних речень, запозичених з якихось мудрих книжок або почутих в якогось проповідника, бо таким чином ми зробили б ту саму помилку, яка з часом може викликати знеохочення до молитви. Адже ми не призвичаєні до ведення вчених дебатів і тому були б змушені раз у раз робити перерву, щоб знайти відповідне слово, а молитва була б подібною до розв’язання головоломки чи кросворда.
Однак ця пастка чекає не лише на людей, які мають проблеми з висловлюванням. Над досконалими промовцями також висить дамоклів меч цієї небезпеки. Проте їхні зусилля будуть спрямовані не на віднайдення належного слова, а на намагання мати якнайліпший вигляд в очах слухача, проголошуючи дбайливо підготовлену промову, позбавлену глибшого сенсу. Така молитва перетворюється в монолог, в якому промовець є водночас слухачем, а основний принцип молитви, діялогу серця з Богом, нівечиться зі самого початку.
«Кожен із нас, якщо хоче, знайде властивий для себе спосіб розмови з Богом. Я не люблю говорити про методи чи про формулювання, оскільки ніколи не був прихильником носіння корсетів. Шануючи кожну людину такою, якою вона є, з її індивідуальністю, я намагався заохочувати всіх наблизитися до Бога» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 249).
Отож, від самого початку в час, який ми призначили собі для Бога, маємо поводитися якомога простіше. Кожен є таким, як є, і Бог його таким любить. Тому треба висловлюватися так, як уміємо, згідно з нашою освітою та культурною формацією, бо коли розмовляємо з Богом, то ці речі не мають для Нього значення. Для Господа важлива добра воля та хороші прагнення, незалежно від того, чи ми вміємо їх виразити відповідними словами.
«Коли ми справді в простоті та щирості хочемо відкрити своє серце, щоб йому допомогти, то шукаємо розради в людей, які нас люблять. Розмовляємо з батьком, матір’ю, дружиною, чоловіком, братом, другом. Тоді вже починається діялог, хоча частіше нам більше залежить на тому, щоб нас вислухали, аніж аби слухати інших. Ми хочемо розповісти те, що лежить нам на серці. Почнімо так само поводитися з Богом, маючи впевненість, що Він нас вислухає і відповість. Спрямуймо нашу увагу на Нього й відкриймо нашу душу в покірній розмові, довірливо розкажімо Йому про все, що носимо в думках і в серці: про наші смутки, надії, розчарування, успіхи та поразки, а також про наші найдрібніші щоденні справи. Бо ми відчули, що все це цікавить нашого Небесного Отця» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 245).
А тому керуймося вказівкою, яка радить надати молитві тон розмови, а коли немає перешкод (наприклад, у моменти, коли ми перебуваємо на самоті), можна говорити навіть уголос. Розкажімо Богові про наші справи, не звертаючи уваги на те, що Він уже знає про них. Пам’ятаймо, що Він радіє, коли може все це почути з наших уст. А тому нехай нас наповнює довіра, як дитину, яка розповідає батькові про все, що пережила за день. Можемо зробити це так: «Сьогодні я не поводився якось по-особливому. Я не зміг добре працювати й пожертвувати Тобі плоди моїх трудів. Правду кажучи, до полудня я навіть не згадував про Тебе. Попри все, сьогодні я задоволений з того, як поводився вдома: мені вдалося стримати свою злість і я нікого не ображав». Це дуже прості справи – те, що впродовж дня переживає кожна нормальна людина і що розповіла б своєму батькові чи доброму другові.
«Якщо ти вважаєш себе непристосованим для молитви, то наблизься до Ісуса, так як наближалися до Нього учні: “Господи, навчи нас молитися” (Лк. 11:1). Тоді ти відчуєш, як Святий Дух “ допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями” (Рим. 8:26), оскільки неможливо описати глибину молитви.
Яку ж силу створює в нас Боже Слово! Впродовж усіх років мого священства я постійно й невтомно повторював пораду, яка не є моєю вигадкою. Вона взята зі Святого Письма: “Господи, навчи нас молитися!” І тоді отримуємо велику й милосердну допомогу – світло, вогонь, поривчастий вітер – Святого Духа, Який запалює полум’я, що може розпалити пожежу любови» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 244).
Такий спосіб поведінки має ще одну перевагу: розум більше не зосереджується на тому, що повинен осягнути, щоб належно розмовляти з Богом, а відразу розпочинає діялог в атмосфері сердечного порозуміння. Таким чином, крок за кроком ми нав’язуємо приязнь із Богом, яка дозволяє порушувати щораз глибші теми під час інтимної розмови, щоб дійти до належних прагнень та цілей.