Як і все, що існує, небо створив Бог. Церква вчить, що небо чи небеса можуть означати небесне склепіння, але і місцеперебування Бога, а отже, місце остаточної слави, а також створінь із душею, які служать Богові. Еге ж, якби ми тільки могли це собі уявити або кількома зрозумілими словами сказати: це те і те! Небо є тут або там. Проте нам доводиться вдаватися тут до метафоричної мови. Ми не вміємо інакше, бо небо є небом, а не світом чи космосом. Ця мова спонукає нас замислитися і бути відважнішим, адже в душі й у думці ми повинні осягати те, що неможливо уявити. І навіть якщо Бог об’являє людині якусь частину цієї таємниці, то чинить так, що це годі висловити. Саме тому апостол Іван Богослов, оповідаючи в Об’явленні про свої видіння, використовував порівняння. Тому він писав, що бачив когось схожого на Сина Людського, бачив духів ніби жаб, а коли ми почнемо уявляти собі Агнця з сімома очима, то перед нами постане щось жахливе. Слова ніби, схожий на та чимало інших, подібних до них, вказують на те, що тільки відважний читач може розкрити правду і правильно відчитати символи, в які апостол вклав те, що бачила його душа. Небо також треба описати людською мовою. Не претендуючи на апостольське послання, варто застосувати той самий метафоричний стиль, щоб наблизитися до неба, прекрасного Божого дару людям, для яких Бог є важливим.
І вже ця образна мова, сповнена метафор, говорить нам: Бог створив небо для духовних істот, а отже, і для людини. Тому Бог заохочує, аби ми, живучи на землі, не втратили надії на небо. Хоч його неможливо порівняти із землею, однак Святе Письмо різними способами показує нам, що воно існує, і для кожної Божої дитини там є місце.
Бог говорить про небо зрозумілою людям мовою.