Місіонерки Божественної Любови під проводом Матері Терези опікувались не лише хворими та вмираючими, а й дітьми, які, зовсім опущені, були змушені виживати своїми силами на вулицях міста. А тих дітей була сила-силенна! На жаль, не один із них вмирав на тих самих вулицях! Поміж тими дітьми були сироти, каліки, розумово неповносправні, яких батьки, не можучи дати собі з ними ради, виводили на вулиці далеко від дому, і залишали їх напризволяще. Немовлят, приведених на світ внаслідок сексуальних стосунків з до- чи позашлюбним партнером – така дівчина ніколи не могла би переступити порогу свого дому – також залишали на вулиці напризволяще. Мати Тереза наполягала на тому, що в кожній такій покинутій дитині потрібно бачити покинутого Христа!
У Калькутті жив лікар Рой, який був відомим політичним діячем та Головним Міністром Західної частини Бенгалії. Він, попри політичну посаду, безкоштовно кілька годин на день у своїй резиденції приймав хворих. Не один раз Мати Тереза стояла в черзі, а коли доводилось спілкуватись із лікарем Роєм, вона просила не якоїсь медичної допомоги, а розв’язати практичні справи: постачання води й електрики в деяких бідняцьких кварталах міста.
– Ви вже не вперше приходите, Мати! – сказав він їй одного разу.
– І приходитиму доти, доки ви не розв’яжете ті справи, з якими я до Вас приходила, – спокійно відповідала Мати Тереза.
– Та ж я написав тим, які відповідають за постачання води та електрики в тих дільницях, на які Ви вказали, щоб постачали воду та увімкнули електрику! – дивувався доктор Рой.
– Досі нічого не зроблено! – рішуче відповіла Мати Тереза.
– Ммм… – замугикав доктор Рой. – Навідайтесь до мене завтра, до мого кабінету в міськраді!
Мати Тереза так і зробила.
– Мати Терезо! – розпочав доктор Рой розмову. – Вам відомо, що на наших вулицях вештаються, жебрачать, а то й помирають багато дітей…
– Я не тільки знаю про це, – перебила Мати Тереза д-ра Роя, – ми вже забираємо їх до нашої лікарні, але невдовзі місця буде обмаль, тому нам терміново потрібно придбати якийсь будинок тільки для них!
– Ви вже підшукали якийсь об’єкт?
– Так! Це двоповерхівка з великим подвір’ям, що стоїть неподалік нашого Генерального Дому. Якраз підходить! – радісно відповіла Мати Тереза.
– А чи маєте гроші?
– Знайдемо!
– Я готовий вам допомогти! Домовилися?
– Домовилися! – зраділа Мати Тереза.
І будинок, що вона придбала, назвала Нірмала Шісту Бгаван, що означає Дім для дітей. Він був призначений для покинутих немовлят та дітей, а також для дітей-калік.
Сестри почали щодня приносити все більше й більше дітей: кого знаходили в смітниках, ровах, на перонах вокзалу… Більшість із них були недогодованими та хворими на туберкульоз. Згодом ті батьки, які не були в змозі утримати своїх немовлят, також приносили їх до Дому. Пізніше поліціянти, соціальні працівники, лікарі теж доставляли до Дому покинутих немовлят та дітей. В якому б стані не була дитина, сестри всіх приймали.
На жаль, були такі діти, до яких доля була нещадною: інколи немовлята вмирали через годину після прибуття до Дому. Дехто говорив, що не потрібно заносити до Дому тих, кому загрожувала смерть. Мати Тереза на такі закиди відповідала: – Мене не обходить, що говорять про таких немовлят, яких ми приймаємо, хоч знаємо, що вони невдовзі помруть. Навіть якщо вони помруть через годину після прибуття в Дім, маємо обов’язок прийняти їх. Не можуть ті немовлята вмирати без любови, бо навіть найдрібніше дитя наділене відчуттям. Відчуває, люблять його, чи ні! Я не можу дозволити дитині померти без того, щоб вона не відчула тієї любови, що я їй хочу виявити! Кожна дитина – це Божа дитина!». У веденні Дому Мати Тереза була практичною. Відразу закупила три друкарські машинки: старші дівчата мали можливість навчитись друкувати на них, щоб у майбутньому легше було їм знайти роботу. Сестри навчали найздоровіших якогось фаху, щоб вони пізніше могли собі заробляти на життя. З роками діти ставали здоровішими, тому відводили їх до державних шкіл, але не всіх приймали, бо не мали чим заплатити за науку.
– Біда, докторе Рою! – бідкалася Мати Тереза, коли провідала його.
– Розкажіть все! – запропонував доктор Рой.
– Маємо вже багато дітей, а приміщень знову обмаль! – вона важко зітхнула.
– У такому разі, – порадив він, – купіть ще якийсь дім біля того дому, що вже є, або добудуйте! Не переживайте, я вам допоможу, виділю з держкаси гроші!
– Дякую! – полегшено зітхнула Мати Тереза. – Але ще одна біда!
– Яка?
– Ми намагаємося дати початкову освіту, але коли діти мають вступати до державної школи, там не визнають такої освіти. Щобільше! Тільки тому, що наші діти бідні, не хочуть їх прийняти, бо не мають чим заплатити за науку! – незадоволено сказала Мати Тереза.
– Тут я нічим Вам не допоможу, Мати Терезо! – сумно відповів доктор Рой. – Це справа Міністерства освіти. – Після хвилевої надуми він додав: – Чому ж ви не звернетеся до заможніших людей, щоб вони спонсорували якійсь дитині навчання, а може би усиновили якусь дитину дистанційно… Це лише ідея. Подумайте над цим!
– Це дуже добра ідея! – скрикнула Мати Тереза радісно.
Так вона і зробила: звернулася до заможніших людей, головно до жінок, щоб спонсорували науку дітям. Одна жінка індуїстка в Калькутті взяла на себе зобов’язання спонсорувати науку десятьом дітям упродовж перших десятьох років, а згодом знайшлись інші, які захотіли зробити так само. Незабаром виникла ціла система, що спонсорувала навчання дітей. Спершу – у Калькутті, відтак – у всій Індії, а ще пізніше – в усьому світі. Всі гроші складали в банку до часу, коли діти досягнуть шкільного віку.
Мати Тереза 1948 року прийняла індійське громадянство, після чого подвоїла свої зусилля в піклуванні про дітей. Вона була свідома того, що індійських дітей не можна відірвати від їхніх традицій та звичаїв, тому наполягала на тому, щоб закарбувати в їхні душі любов до Індії. Хто набирався сил, того вона повертала родині. Вона дозволяла усиновлювати і сприяла цьому процесові: діти-індуїсти діставались індуїстським батькам, мусульмани – мусульманським, християни – християнським.
Очевидно, неможливо було всіх усиновити, тому Мати Тереза з великою любов’ю ставилась до них. Вона докладала всіх зусиль, щоб підшукати гідних подругів, коли наставав час її підопічним одружуватись, хоч не було легко, бо всі її діти були найбідніші з бідних, тому трудно було підшукати для них пару, але, попри те, їй таки вдавалось зарадити тій справі.
* *
Мати Тереза вважала закони, які дозволяли аборт та статеву стерилізацію населення, справжнім лихом для Індії.
Вона категорично не погоджувалась із твердженням та переконанням переважної більшости політичних діячів Індії, що найкращим засобом для обмеження народжуваності дітей в Індії є аборт – зігнання плоду – та примусова стерилізація – знепліднення, тобто позбавлення людини здатності до відтворення.
Однією із причин запровадження стерилізації було те, щоб перешкодити хворим на проказу людям інфікувати своїх дітей тією ж самою хворобою. Щобільше! Вона рішуче виступала проти того, що батькам уже багатодітніх сімей влада обіцяла великі матеріяльні субсидії, якщо вони добровільно зроблять аборт або стерилізацію.