Ісусове запитання допомагає нам рухатися від сліз до нових починань. Зауважте, як продумано Іван передає цю добру новину. Він каже, що спершу Марія Магдалина не впізнала Ісуса. Вона подумала, що це садівник. Насправді варто звернути увагу на цю інтригуючу деталь. Якщо краще придивимося до цієї сцени в саду, ми вловимо свіжий погляд на новизну, яку Бог хоче нам дати по іншу сторону наших сліз.
Отож розгляньмо докладніше і спробуймо побачити, що могло відбуватися в думках євангельського письменника, коли він розповідає про те, що Марія Магдалина сприйняла Ісуса за садівника.
Ось запитання, що допоможе в дослідженні. Де в Біблії знаходимо першу згадку про сад? Я впевнений, що ви знаєте відповідь. Звісно, у Книзі Буття, де Бог створив перших людей і доручив їм доглядати за садом. Проте, як ви також, можливо, пам’ятаєте, все обернулося докорінно інакше, ніж було задумано. Замість жити так, як цього хотів Бог, вони вирішили жити по-своєму. І як наслідок втратили місце в саду. В їхнє життя прийшло багато сліз через сором, смуток і відокремлення. Наші прародичі втратили рай і опинилися поза межами саду, який мав бути їхнім домом.
Тепер, коли ми знову повернемося до євангельської розповіді, пам’ятайте про цей епізод з Буття. Чи бачите між ними тісний зв’язок? Обидві історії розгортаються в саду. Адам був покликаний доглядати сад, а Марія помилково сприйняла Ісуса за садівника. Як вважає один письменник: “Іван хоче, щоб ми побачили зв’язок між Едемським садом та Ісусом, Який воскрес із мертвих у саду. У цій сцені постає новий Адам, Він скасовує причину смерти, перемагаючи її. І робить це в саду”[1]. Іншими словами, образ саду – це потужне нагадування, що коли Ісус зустрів Марію в сльозах, Він хотів принести їй дар воскресення і нового початку.
Саме це воскреслий Христос також хоче зробити для нас. Коли ми плачемо, Ісус хоче допомогти нам розпочати все заново. Відчути нове життя і силу воскресення. Те, як Він робить це в нашому житті, дуже нагадує спосіб, яким Він діяв у житті Марії Магдалини. Він шукає нас, коли ми страждаємо, називаючи нас на ім’я і запрошуючи нас до більшої близькости. Ми не завжди впізнаємо Його. Часом Він приходить до нас через турботливого друга, іноді через красу заходу сонця, а також через хліб і вино причастя під час літургії. Буває, що Він приходить несподівано і неочікувано. Як би ми не відчули Його воскресення, любов і силу, це завжди допоможе нам зробити ще один крок крізь наші страждання.
Коли почнете шукати відповідь на Ісусове запитання, нехай ця сцена в саду заполонить ваше серце і думки. Вона розповість нам про нове сотворіння, новий ріст, нові можливості. Нагадає нам, що Ісус – новий Адам, живий і присутній у цілому світі, і Він оновлює все довкола. Він воскреслий Христос, Який шукає кожного з нас, бажаючи посіяти зерна нового майбутнього в ґрунт нашого страждання і болю. Він приходить, щоб замінити будяки і колючки, що розривають на частини наше життя, на бруньки і цвіт нової плодючости. Словом, Він хоче допомогти нам рухатися від сліз до нових починань. Він хоче, аби воскресення і зцілення стали реальністю нашого життя.
Відповідь на запитання Бога
Чому ти плачеш? Вслухайтеся в це запитання, яке адресоване вам, наче ви стоїте разом з Марією Магдалиною в саду. Підтекстом до цього запитання є голос того Єдиного, хто шукає вас, допоки не знайде, хто називає вас на ім’я і хто любить вас такою любов’ю, що ніколи більше вас не відпустить. Коли ви думаєте про сльози і біль, яких зазнали в житті, знайте, ви не самотні. Поміркуйте над запитанням, і коли ваша відповідь почне вимальовуватися в глибині вашого серця, поділіться нею з воскреслим Христом. Ви можете плакати з багатьох причин.
- Я плачу, бо дуже сильно сумую за тим, кого люблю.
- Я плачу, бо мій шлюб під загрозою і я не бачу майбутнього.
- Я плачу, бо розлучення розірвало моє життя навпіл.
- Я плачу, бо перебуваю в темряві і не знаю, що робити.
- Я плачу, бо моє тіло страждає від болю і я не знаю, звідки чекати полегшення.
- Я плачу з відчуття глибокої провини за те, що вчинив/вчинила колись у минулому.
- Я плачу, бо здається, що Бог десь дуже далеко і я не знаю, де Його шукати.
Можливо, ваш біль замкнений настільки глибоко всередині, що ви навіть не знаєте, як його висловити. Ви просто дуже сумуєте, але не розумієте чому. Напевно, час поговорити з другом, якому ви довіряєте, або з психологом.
Коли ви стоїте в саду з Марією Магдалиною, нехай в її особі будуть представлені всі ті інші люди, які сьогодні плачуть. Подумайте про когось знайомого, хто нещодавно гірко плакав. Це може бути хтось, кого ви добре знаєте, хтось вам дуже близький, або це може бути і хтось, про кого ви прочитали в газеті чи побачили на телебаченні.
У думках приведіть цю людину разом із собою до Ісуса, Який простягає руку кожній людині в стражданні. Коли будете молитися, прийміть її або його, їхні сльози, їхні страждання і їхні жалі у своє серце та думки. Нехай у містичній присутності Бога, Який колись витре усі сльози з усіх очей на цьому світі, ваше життя стане місцем, де сконцентрується, перебуватиме і буде розділена хоч невелика частинка земних страждань.
Коли ви ділитеся з Христом історією, яка стоїться за вашими сльозами, і тримаєте в серці сльози свого ближнього, подивіться разом з Марією Магдалиною в темряву порожнього гробу. Усвідомте, що той, Хто був розіп’ятий, більше не лежить у гробі. Коли ж ви усвідомите, що Бог воскресив Ісуса з мертвих, нехай ваші сльози перетворяться в прославу.
Без воскресення немає підстав думати, що ви можете жити без сліз. Але після того, як відбулося воскресення, ви можете плакати з надією, що Бог може вивести вас із сліз до нових починань. Без цих добрих новин життя взагалі не має сенсу.
[1] Rob Bell. Velvet Elvis (Zondervan: 2005), c. 157