Мері і Донна були партнерами в успішній декорувальній фірмі. Довгі роки вони не раз «підставляли плече» одна одній у скрутні часи. Але одного дня Мері висловила Донні своє невдоволення поведінкою подруги, яка дратувала її.
«Ти завжди уриваєш мене, коли ми зустрічаємося з клієнтами, – сказала вона. – І я почуваюся так, наче гірша від тебе».
«То, можливо, так і є!» – відрізала їй Донна.
Мері це ошелешило. «Як ти можеш таке казати? – запитала вона. – Ми ж партнери! Я завжди працювала так само важко, як і ти».
Але Донна не могла погодитися з припущенням, що вона недосконала. Не здатна почути чи хоча б взяти до уваги сказане, Донна почала нападати на співрозмовницю. Мері спробувала згладити конфлікт, та її приятелька зруйнувала їхні стосунки та партнерство.
Мері почувалася спустошеною. Але коли вона почала згадувати роки свого знайомства з Донною, то пригадала, як її подруга не раз робила те саме з іншими людьми. Якщо Донна не домагалася того, чого хотіла, вона накидалася на іншого з осудливою критикою і буквально викреслювала цю особу зі свого життя. Ще задовго до того, як Донна покинула Мері, деякі ознаки свідчили, що вона ненадійна особа. (Мері також необхідно уважніше ставитися до того, як обирає друзів, тому що вона вже не вперше потрапляла в такі ситуації. Однак про власну відповідальність за налагодження стосунків з ненадійними людьми ми поговоримо в Розділі 5).
Ненадійні люди мають риси характеру, що становлять неабияку загрозу для інших людей. Вони поводяться так, наче все в їхніх руках. Вони лицемірні. Вони вимагають довіри. І коли з них скидають цю машкару досконалости, вони вибухають гнівом, як Донна, або зникають.
З подальших двох розділів ви довідаєтеся про двадцять рис характеру ненадійних людей. Цей розділ описує одинадцять особистих рис характеру ненадійних людей; наступний розділ розглядає дев’ять рис характеру ненадійних людей, які виявляється в міжособистісних стосунках. Ці риси – своєрідний застережний сигнал, і якщо ви зауважите їх у своїх стосунках, то підтримувати ці взаємини далі слід обережно і з молитвою.
Цей і наступний розділи можуть чимало навчити вас на «негативних прикладах». Кожна згадана негативна риса має відповідну позитивну. Зберіть ці позитивні рисі, і ви отримаєте визначення надійної особи. Наприклад, надійні люди визнають свої вади, вони скромні. І з часом доводять, що заслуговують довіри. Майте ці риси на думці, читаючи Частину 3 «Надійні люди». І також відстежуйте ці риси у своїх стосунках. Вивчивши усі ці двадцять рис, ви зможете відточити своє вміння розпізнавати характер і навчитися відрізняти надійне від ненадійного.
1) Ненадійні люди гадають, що все в їхніх руках, замість того щоб визнавати свої хиби
Одного дня за обідом моя приятелька Саллі описала мені свої стосунки з подругою. «Я справді люблю і ціную Джулію, але… – зітхнула вона. – У нашій дружбі щось не гаразд».
«Що ти маєш на увазі?» – спитав я (Генрі).
«Думаю, це пов’язано з тим, що вона не має ніяких потреб, – пояснила Саллі. – Складається враження, неначе проблеми виникають лише в мене. Я розповідаю про проблеми у своєму подружжі і загалом у житті, неабияк звіряючись їй, а вона ніколи цього не робить. Видається, що вона все знає й тримає все у своїх руках, а я супроти неї почуваюся слабкою».
«То саме це тривожить тебе найбільше?» – спитав я.
«Найбільше, мабуть, мене тривожить те, що я анітрохи не відчуваю, що їй потрібна», – відповіла вона.
Коли хтось «тримає все у своїх руках», друзі тієї особи страждатимуть від цілком передбачуваних наслідків:
- Почуття відчужености. Близькість будується на визнанні своїх слабкостей, і дружба неодмінно передбачає звірення власних вад.
- Почуття «нижчости». Стосунки, в якому хтось не потребує іншого, передбачають його вищість.
- Хтось почувається слабшим, ніж є насправді. Вразлива особа грає в стосунках «слабку» роль. Рівноваги немає, тому що їй заборонено бути сильною.
- Почуття залежности від «сильного». Слабший вважає, що потребує сильнішого, щоб вижити.
- Почуття гніву й ворожости, спрямовані на позірне «все в моїх руках». Вразлива особа починає втомлюватися від того, що сильніша повсякчас створює видимість того, що «все в її руках».
- Постійна потреба конкурувати з метою переміни ролей. Слабка особа почувається обтяженою своєю роллю і прагне змінити її.
«Слабка» особа може спробувати стати «сильною» в якихось інших стосунках, щоб компенсувати нестачу сили в цих. Та замість одних поганих взаємин, вона врешті-решт страждатиме від кількох незбалансованих і ненадійних стосунків. Найкраще було б збалансувати елементи сили і слабкости в уже наявних взаєминах.
Ця схема перешкоджає духовному й емоційному зростанню також і сильної особи. Ми певною мірою зростаємо, визнаючи свої вади і слабкості одне перед одним (див. Яків 5:16; Проп. 4:10). Якби ми завжди почувалися сильними й не відчували потреб, то не могли би зростати, а навіть заклали б передумови для вельми небезпечного падіння.
2) Ненадійні люди релігійні, але не духовні
Пригадую той час, коли я (Генрі) став вірним християнином. Дуже довго я з неабиякою повагою ставився до релігійних людей, захоплюючись їхньою відданістю Богові і знанням Біблії. Вони видавалися такими сильними, такими «передбачливими», що я хотів бути, як вони.
Я з ними приятелював приблизно п’ять років. Упродовж того часу я неабияк виріс і багато дізнався про богослов’я, однак мимоволі все менше нагадував справжню людину. Я ставав чимраз більше «релігійним» і чимраз менше духовним, як розумію це тепер. Забував про свою вразливість, біль, потребу перебувати поряд з іншими, про свою гріховність і «вади», а також про чимало інших аспектів того, що означає бути повноцінною особистістю.
Сигнал тривоги пролунав тоді, коли мені довелося пережити цілу низку невдалих стосунків. Я намагався з’ясувати, чому не можу зблизитися з людьми і довіряти їм на глибинному рівні, і чому, чимраз більше дізнаючись про Бога, я віддаляюся від Нього.
Моя підготовка до магістратури передбачала психотерапію, тож коли я потрапив у групу зі справжніми людьми, вони відкрили в мені те, що було несправжнім. Я навчився щиро говорити про свій біль та вади; що більше я ставав вразливим, то більше зближувався з іншими людьми і тим сильніше потребував їх. І коли люди, що були поряд, почали любити мене таким, яким я є, тоді я навчився відкрито говорити про свої проблеми, гріховність і недосконалість. Це стало мені поштовхом зростати як людина і далеко більше дізнатися про Бога, ніж у пору моєї «релігійности».
Відтоді я навчився розпізнавати «несправжніх» людей, якими б духовними вони не видавалися на перший погляд. І я виявив, що можу обирати кращих друзів, людей, які по-справжньому знали Бога та Його стежки, а не лише релігійну мову й обряди, людей направду комунікативних, спроможних розуміти й любити інших і бути чесними щодо себе та свого життя.