5) Ненадійні люди лише вибачаються, не змінюючи своєї поведінки
«Але цього разу йому і справді було шкода, – заступалася вона. – Коли я сказала йому, що знаю все, він заплакав і відповів, що всім серцем страждає через те, що вчинив. Я відразу побачила, що йому направду болить душа».
Моя клієнтка розповідала про свого чоловіка, який, як виявилося, зустрічався з іншою жінкою. Її неабияк зворушили його «щирі страждання» за те, що він учинив, і обіцянки ніколи не робити цього знову. Однак подібні «визнання» виливалися вже безліч разів. І щоразу йому було «невимовно шкода». Він ридав, але невдовзі знову брався за своє. Це вже вчетверте він крутив роман з іншою жінкою. І щоразу відчував гіркий «жаль».
Однак правда в тому, що шкодувати треба не словом, а ділом. Біблія вживає в цьому значенні слово «покаяння», яке означає правдиве навернення. Але на відміну від «крутійства», до якого удавався цей чоловік, правдиве навернення тривке. Це не значить, що відтоді поведінка стає досконалою, та це значить, що зміна реальна і що мало-помалу вона приноситиме плоди.
Покаятися означає змінити свою свідомість, навернутися й переобразитися. Перед початком Ісусового служіння Іван Христитель суворо проповідував покаяння серед юдеїв: «Роде зміїний, хто навчив вас тікати від гніву майбутнього? Отож, учиніть гідний плід покаяння… Бо вже он до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та до огню буде вкинене» (Лк. 3:7-9, виділення моє).
Дружина відомого християнського провідника одного разу сказала мені: «Я не можу пригадати, щоб за двадцять п’ять років подружжя мій чоловік, коли я виповіла йому якусь його кривду, завдав її ще раз. Коли він каже, що йому жаль, то справді має це на увазі, і він змінюється». Яке ж це неймовірне свідчення!
Люди визнають провину і направду прагнуть змінитися, тому що не хочуть залишатися старою людиною. Любов мотивує їх ніколи більше не завдавати подібної кривди. Ці люди заслуговують на довіру, тому що прямують дорогою святости і зміни, і їм важлива їхня поведінка.
Люди, які швидко вибачаються, можуть поводитися так, наче їм жаль, або начебто вони зацікавлені у святості, хоча насправді лише дурять інших. Вони можуть говорити правильні слова, і декого справді проймають їхні сльози і «жаль». Але насправді вони радше шкодують про те, що їх упіймали. Вони не змінюються, і в майбутньому будуть такими ж, як і в минулому.
Тут, звісно, не йдеться про досконалість. І люди, які змінюються, все ще недосконалі, і можуть грішити знову. Однак у людей, що каються, відбуваються видимі зміни, які ніяк не пов’язані з провиною, з фактом викриття чи бажанням чимшвидше позбутися чужих докорів.
Перспектива змін завжди краща, коли її мотивує не епізод «викриття», а щире зізнання і з’ясування того, що сталося не так. Іноді і «викриття» приводить до покаяння і змін, але їх може випробувати лише час.
Загалом потрібно дивитися, чим вмотивоване «каяття»: зовнішнім тиском чи внутрішнім прагненням до змін. Факт викриття чи вгамування чийогось гніву – це не тривале джерело мотивації. Справжньою мотивацією повинно стати палке бажання справедливости і любов до скривдженого.
6) Ненадійні люди, замість того щоб розв’язувати свої проблеми, уникають їх
Чимало людей знайомі з Дванадцятьма кроками програми за одужання. За допомогою цих кроків люди, які страждають від залежностей, працюють над своїми проблемами, і роблять це в систематично, розвиваючи свій характер.
Натомість ненадійні люди не розвивають свій характер і не зрілішають. Ненадійні люди:
- не визнають, що мають проблеми, і не вважають, що здатні розв’язати проблеми самотужки;
- не звіряють своє життя і волю Богові;
- не зізнаються, якщо завдали комусь кривди;
- не прощають людям, які скривдили їх;
- уникають прямого й відкритого подолання проблем у стосунках;
- не голодні і не спраглі справедливости;
- поводяться з іншими без співчуття;
- не готові вислухати чуже обурення;
- не перебувають у процесі навчання і зростання;
- не готові брати відповідальність за своє життя;
- звинувачують інших людей у своїх проблемах;
- не хочуть ділитися своїми проблемами з іншими, щоб допомогти їм зростати.
Люди, байдужі до розвитку власного характеру, можуть виявитися ненадійними, тому що вони не здатні усвідомити власних проблем, і не використовують ті засоби, якими Бог може вирішити їхні проблеми. Натомість вони діють за спонукою своїх несвідомих кривд, кривдячи таким чином інших.
7) Ненадійні люди вимагають довіри, замість того щоб заслужити її
Чоловік, який вимагав довіри від власної дружини, після того як зрадив її, – це яскравий приклад особи, яка вважає, що має право на таку довіру. Але є ще й інші приклади, не такі промовисті. Я знав чоловіка на ім’я Дональд, який вимагав довіри від свого шефа. Коли шеф Дональда попросив його відзвітувати про свої робочі години, Дональда це так образило, що він покинув компанію, поскаржившись іншим на завдану «кривду».
Деякі люди вважають, що довіра належить їм по праву. Ми часто чуємо, як хтось каже: «То ти не віриш мені». Або: «Ти сумніваєшся в моїй порядності?» Або: «Ти мені не віриш». Вони затинаються і сердяться, коли хтось піддає сумніву їхні дії, а також гадають, що вищі за будь-які сумніви та за потребу заслужити довіру. Але жоден з нас не перебуває понад сумнівом, і ображатися за це – велика гординя.
Навіть чоловік, який був гідний довіри більше, ніж будь-хто у всі часи – сам Ісус – не вимагав сліпої довіри. Він говорив до євреїв, які заперечували Йому: «Коли Я не чиню діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню, то хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я ув Отці!» (Ів. 10:37-38). Іншими словами, Ісус велів їм перевірити слова Його вчинками; Його чуда доводили істинність Його слів.
Якщо, подібно до Ісуса, ми заслуговуємо на справжню довіру, то не будемо заперечувати, коли близькі нам люди засумніваються, чи справді ми «гідні довіри». Ми захочемо, щоб інші побачили наші вчинки й дії та могли почуватися комфортніше. Ми захочемо знати, що викликає в них підозри чи страх, і спробуємо зробити все, аби той страх послабити. Ми понад усе захочемо, щоб ці люди почувалися з нами комфортно.
У певному сенсі, ми завжди повинні з розумінням ставитися до «перевірки» з боку тих, хто нам небайдужий. Якщо ми серйозно прагнемо удосконалюватися, то захочемо знати, чи, бува, не чинимо несвідомо якогось зла (див. Пс. 139:23-24). Приховані гріхи і проблеми є деструктивними, тож якщо ми прагнемо зростати, потрібно виявляти та оздоровлювати їх.
Ми часто чуємо на семінарах запитання від чоловіків, які вчинили якийсь переступ, але сердяться на своїх дружин, тому що вони «не вірять їм, хоч вони й сказали, що шкодують». Таким людям слід заперечити і нагадати, що довіру належить заслужити, і що свою надійність потрібно виявляти не один раз. Сумно про це говорити, але деякі чоловіки і жінки більше стривожені тим фактом, що їм не виявляють довіри, на яку вони заслуговують, ніж тими своїми вчинками, які власне й викликають цю недовіру.
Коротко кажучи, ми в жодному разі не маємо «права» вимагати, щоб інші були ідеальної про нас думки. Таку думку потрібно заслужити. Стережіться людей, які кажуть: «Як смієш ти сумніватися в моїй порядності!»