Том, християнський бізнесмен і мій добрий приятель, дивився на людей у своїй вітальні. Більшість із них він уже знав роками. Том і його дружина Арлін запросили їх усіх до свого дому, щоб обговорити створення групи вивчення Біблії іншого типу, яку вони хотіли би сформувати. Він сказав:
«Уже деякий час я відчуваю потребу в групі, яка наповнить розуміння Біблії ще одним смислом. Окрім вивчення змісту, вчення та практичного застосування, я хотів би вивчати питання єднання. Я усвідомив, що уникаю тісних стосунків. Я робив це дуже довго й багато років». Він поглянув на Арлін, яка значуще усміхнулася.
Він заговорив далі: «Я запросив вас сюди, щоб ви стали частиною групи, в якій ми навчатимемося бути вразливими, відкритими і чесними, як покладатися одне на одного, як одне одному довіряти». Присутні, повернувши голови до Тома, зацікавлено слухали його. «Це має перспективу», – здавалося, говорила їхня постава.
«Однак ця ідея наштовхнулася на одну трудність. І я хочу відразу попередити вас про неї, – продовжував Том. – Я не хочу цього робити. Я не хочу відкриватися перед вами. Я не хочу нести вам свої внутрішні почуття. Я не маю жодного емоційного інтересу розповідати вам про свої кривди. І я справді не хочу, щоб ви розкривалися переді мною.
Це направду буде для мене дуже й дуже важко. Я волів би влаштувати якісь фактологічні студії, і сховатися за ними. Це більше відповідає моєму стилю. Але я усвідомив, що емоційні зв’язки дуже важливі для мого росту. Ні, надзвичайно важливі. Я не зможу жити далі, якщо не зможу опанувати вміння налагоджувати прихильні стосунки.
Я буду приходити в цю групу, попри власну волю. Я буду переборювати себе і ненавидіти її. Але я обіцяю, що прийду на кожну зустріч і докладу якнайбільше зусиль. То яка ваша думка?»
У вітальні запанувала така тиша, що ви навіть почули б, як шпилька падає на підлогу. Люди наче не знали, що їм думати. І знаєте, що сталося? Вони вирішили не створювати групи! Томове щире визнання своєї потреби і свого внутрішнього опору їй аж ніяк не зворушили їх. По суті, знадобилося кілька місяців і запрошення від інших людей, щоб Том потрапив у групу, в яку він хотів потрапити… чи то пак не хотів.
Своїм незвичайним «запрошенням» Том робив щось дуже і дуже корисне. Він узвичаїв для себе і своїх друзів те, що неабияк потребує узвичаєння. Том узвичаїв опір.
Що таке опір? Опір – це наша схильність уникати зростання. Це наш потяг триматися духовного й емоційного статусу-кво. Це наша схильність відходити від Божих настанов щодо нашого росту: «Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю» (Рим. 7:15). І він властивий кожному з нас.
Фактично опір – це та нитка, яка пов’язує розділи 6, 7 і 8. Чимало процесів, що спонукають нас обирати ненадійних людей або взагалі не обирати нікого, є по суті опором. Байдуже, чи схильні ми до відтворення, чи відчайдушно шукаємо рятунку, – завжди знаходимо безліч способів не допустити серце до взаємин з люблячими, доброзичливими людьми. Хоч як божевільно це не звучить, але часто все наше життя будується на тому, як уникати саме тих людей, які вгамують нашу спрагу й голод.
Ми сподіваємося, що ви краще зрозумієте свою схильність чинити опір близькості, після того як ознайомилися з принципами цієї книжки. Напевне, ви більше поінформовані щодо свого тяжіння до критичних осіб, своєї пасивности або своєї відчужености. Це незле. Це дуже добре.
Але тепер потрібно виправити ще одну річ!
Остерігайтеся думки, що вашій близькості не загрожують жодні перепони. Це найнебезпечніша постава з усіх «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (1Кор. 10:12).
Не потрапляйте в пастку, в якій опинився старанний син в Ісусовій історії про двох братів та їхнього господаря батька (див. Мт. 21:28-32). Коли тато попросив сина іти працювати, «той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов» (в. 29). Син не визнав свого небажання працювати на тата. Він програв, і також програєте ви. Визнайте реальність свого опору.
Як потрібно давати йому раду? Ми вже дали вказівки щодо кількох вагомих способів опору в розділах 6, 7 і 8. А ось широкий огляд того, як підходити до власного опору:
1) Ідентифікуйте види свого опору
Попереджені – значить озброєні. Що більше ви свідомі того, як схильні опиратися любові, то більше влади матимете над цими видами опору. Цього разу заперечення – ваш найбільший ворог. За допомогою друзів складіть перелік тих способів, якими ви уникаєте надійних людей, і почніть досліджувати ці процеси. Вони є «дорожньою мапою» до розуміння себе і своїх реальних потреб.
2) Принесіть їх у стосунки
Мій приятель Том дав нам чудовий приклад. Він вирішив, що не буде побіжно згадувати про свій опір на біблійних студіях. Він зробив його ключовим моментом стосунків. Потрібне смирення, щоб попросити людей впоратися зі своїм перфекціонізмом, провиною чи бажанням у поглинанні. Але надійні люди – останні, хто кине у вас камінь. Вони мають надто багатий досвід розв’язування власних проблем. Звернувшись до них зі своїм опором, ви знайдете тепло і терпіння. Ба більше, ви довідаєтеся, що ваш опір розпочне танути, коли ви станете ближчими.
3) Заспокойте потреби, які лежать в основі вашого опору
Пам’ятайте, що різні види опору покликані захистити вас від ран. Вони заскорузлі хоронителі вашої душі, що нагадують фігові листки Адама і Єви. І коли заспокоєно правдиві духовні потреби, які лежать в їхній основі, то вони втрачають свою силу. Бій, фактично, завершено. Активно прагніть шукати взаємин, правди, прощення і рівности з іншими.
4) Чиніть протилежне до того, що каже вам опір
Якщо ви маєте потребу, ваш внутрішній опір може спонукати вас чинити деякі деструктивні речі на взір:
- З цим іди лише до Бога.
- Дай собі раду сам.
- Нехтуй свою потребу – це твій жаль до самого себе.
- Усвідом, що це твоя моральна невдача.
- Примирися. Не будь слабким.
- Знайди того, хто критикує тебе.
- Знайди того, хто про тебе подбає.
Повставайте! Повставайте проти небіблійної влади опору! Він говорить вам шукати критичних, безвідповідальних чи невірних людей – або не шукати нікого взагалі. Натомість шукайте люблячих, відповідальних і вірних людей.
Вживайте два слова, які повторюють євреї після закінчення Другої світової війни: Більше ніколи. Більше ніколи – принаймні, поки мені це під силу – я не скорюся нарузі, до якої призвів мій внутрішній опір. Твердо вирішіть протистояти такого роду імпульсам.