Отже, християнська молитва, духовні розважання і повсякденне життя стають для нас єдиним цілим, яке породжене силою та енергією внутрішнього джерела. Породжене Богом.
Але вже сам жест колінопреклоніння, знак хреста, доземний уклін і літургійний спів змінюють і оздоровлюють.
Як бачите, обряди змінюють.
Під час моїх подорожей по всьому світу, коли я зустрічаю моїх друзів протестантів, вони кажуть мені, що якщо їм чогось і бракує порівняно з католицькою вірою, так це обрядовости.
Під час Хрещення, завдяки свяченій воді і силі Святого Духа, ми народжуємося для духовности, отримуючи наше справжнє ім’я.
Під час Сповіді ми щиро визнаємо свої недоліки і входимо в процес звільнення та навернення, психічного і духовного переображення. Але все це передбачає іспит сумління, заглиблення в самого себе без виправдань та алібі. І розпізнати в цьому справжнього себе. Отримане прощення має особливу силу внутрішнього зцілення, яка дарує нам мир, спокій і радість.
Сповідь дарує нам неймовірну силу та бадьорість.
Вона відроджує нас.
Вона дозволяє нам почуватися новою людиною.
Адже стара гріховна частина вмерла.
Звичайно, цей оздоровлюючий ефект помножується, коли ми, разом з отриманим прощенням, постановляємо більше не грішити, ставати кращими і не повторювати старих помилок.
Євхаристія має іншу символічну цінність, адже ми фактично їмо і п’ємо Тіло і Кров Ісуса Христа. Що вже може бути більшим за це?
Якщо вдуматися, то зрозуміємо, що ми приймаємо в себе силу, яка має божественний характер і яка може не тільки оздоровити, але й переобразити нас.
Завдяки Миропомазанню[1] ми розпочинаємо зріле християнське життя.
А що вже казати про Подружжя, яке з двох осіб робить одне ціле…
Неймовірно!
Що стосується Єлеопомазання, необхідно правильно зрозуміти його. Ми завжди дивимося на це таїнство як на підготовку до смерти, але в Посланні апостола Якова читаємо: «Чи страждає хто з вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Хай співає псалми! Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім’я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться» (Як. 5:13-15).
Тож помазання освяченою оливою, згідно з первісною Церквою, було обрядом оздоровлення та переміни з неймовірним символічним значення, і цей обряд треба було періодично повторювати, якщо особа захворіла.
Як бачите, святі таїнства вчать нас, що нашому життю задає ритм постійна переміна матеріяльного в духовне і навпаки; з обмеженого в безмежне і навпаки; зі смерти в народження.
Отже, таїнства – це тривала символічна система переображення.
А якщо взяти наш літургійний рік?
Він завжди враховує – на відміну від споживацького світу – сонячний і місячний цикли, а також цикл світла і темряви.
Утреня і Вечірня.
Це означає, що людина, аби змінитися, зцілитися і наблизитися до Бога, повинна пройти через ніч, через сутінки почуттів і душі, щоб мати змогу потім побачити світло.
Щоб досягнути мети.
Прямувати до досконалости, яку ми ніколи не осягнемо, але до якої линемо протягом усього нашого життя.
З іншого боку, як я вже писав у моїй книзі Ilviaggio della vita (Подорож життя), подорож, до якої ми покликані, не прокладена по прямій лінії, деколи треба зробити три кроки вперед і чотири назад, але ми ніколи не повинні сходити з протоптаної стежки.
Якщо ми зійдемо з неї, то зупиниться процес особистого переображення.
І ми помремо.
Лише змінюючись можна перемогти смерть.
І ми повинні померти, щоб відродитися.
Щоб бути живими, ми повинні постійно змінюватися.
[1] Миропомазання в римо-католицькому обряді уділяється у віці 13-14 років (прим. пер.).