Скільки разів ми думали, що все зробили неправильно? Що змарнували і викинули на смітник усе наше життя, оскільки не досягли того ідеалу, який поставили собі за мету?
Ми вирішили, що станемо кимось важливим у суспільстві і досягнемо професійного успіху, ми спланували ідеальне подружнє життя, випустивши з поля зору самих себе і нашу специфічність.
Наші недоліки.
Ніхто ніколи не задумується над власним «я».
Унікальність зараз не в ціні, адже інвестується завжди в когось іншого.
Це ж набагато легше.
І менш боляче.
Більшість людей ідентифікується з панівними культурними і суспільними моделями.
Це моделі, які свідомо створені недосяжними, щоб тримати наших сучасників на прив’язі незадоволення і розчарування, аби вони завжди були готові споживати і змагатися задля зменшення страждань.
Натомість ми повинні переосмислити нашу вроджену безпорадність і слабкість.
Уміти інтегрувати свої недоліки в життя сприяє добрій самоповазі.
З такого погляду, навіть наші помилки стають корисними вказівками для того, щоб впевнено продовжувати йти життєвим шляхом.
Через отримане виховання, через особисту історію і через наше суспільство я тривалий час жив, не пробачаючи собі помилки минулого.
Натомість тепер я зрозумів, що наші помилки треба використати для покращення, а не погіршення нашого життя.
З іншого боку, той, хто не погоджується з черговим падінням, несвідомо продовжує вірити, що він і надалі є тією всемогутньою дитиною, якою був колись.
Тобі зле?
Можливо, ти так почуваєшся через те, що, незважаючи на всі свої зусилля, і дотепер робиш ті самі помилки?
Хтозна, скільки разів ти постановляв змінитися, але потім усвідомлював, що в тобі мало що або взагалі нічого не змінилось.
Особливо це стосується сфери почуттів. Наприклад, ти не хочеш бути заздрісним, але старі рани роблять своє чорне діло.
Наше дитинство чи підлітковий період, які ми не хочемо згадувати, переосмислити і полюбити, вийде на перший план, а всі наші добрі постанови вилетять у трубу.
Звільни себе від минулого і визнай, що твій поганий настрій зумовлений владою завдавати тобі болю, яку ти дав певному періоду твого життя чи особі, яка зловживає цією владою.
І все це стається тому, що в тебе немає жодної влади над собою.
Не треба ховатися за маскою байдужости чи зверхности, не треба ховатися в нестримній гіперактивності, щоб триматися осторонь пустоти свого внутрішнього світу.
Пустоти, яка веде до самознищення, до прагнення завдати собі шкоду.
Лише тоді, коли повернешся у власне серце, ти зможеш жити спокійно і навчишся пробачати.
Лише тоді прощення стане питанням вибору, а не страждань.
Я пробачаю, щоб остаточно визволитися з-під влади інших.
Суспільство, в якому ми живемо, не бажаючи приймати неминучість смерти, провокує депресію та невдоволення.
Воно не вміє жити дійсністю.
Тому провокує страх.
Страх помилитися, оскільки помилки вважаються провалом особистости.
Страх того, що неможливо передбачити і контролювати, страх ризику і страх страждань.
Не бажаючи прийняти неминучість смерти:
- неможливо погодитися з іншими;
- неможливо погодитися з труднощами;
- неможливо погодитися з поразкою;
- неможливо погодитися з невпевненістю;
- неможливо погодитися зі слабкістю;
- неможливо погодитися з відкиненням;
- неможливо погодитися з невідомим;
- неможливо погодитися з перемінами;
- неможливо погодитися з можливістю програти.
* *
Необхідно врахувати, що життя не є ані прекрасним, ані поганим, не світлим і не темним. Воно – темно-світле.
Доки особи слухатимуть тих, хто переконує їх у тому, що страждання і смерть аж ніяк не відносяться до них, вони не зможуть зростати як люди.
Страждання і смерть є невід’ємною складовою життя.
Особа, яка приймає свою смертність, свою слабкість, стає активною, відкритою на переміни, життєрадісною і по-справжньому оптимістичною з високим рівнем самоповаги людиною.
Вона зможе змінювати ситуацію, оскільки змогла змінити свої слабкості.
Здорова особа, коли помиляється, знає, що це момент визнати свій недолік. Такий підхід дозволить їй помилятися дедалі рідше, оскільки вона зросла в людяності, а не в досконалості.
Для таких осіб помилка стає важливим вказівником, корисним для ще глибшого розуміння своєї специфічности і неповторности, для того, щоб було легше продовжувати йти життєвим шляхом і, як наслідок, вона стає більш людяною і по відношенню до інших, привітнішою до тих, хто оточує її, і ставитиметься з повагою до відмінностей інших людей.
* *
У наш час більше захоплюються тим, що особа робить, і тим, що вона має, аніж тим, ким вона є та її внутрішнім світом.
Згідно з моєю концепцією, роль у суспільстві, робота, гроші та влада мають значення лише тоді, коли становлять частину чіткого світогляду, який народився в глибині особи, який зумовлений розумінням неминучости смерти та її прийняттям, і, як наслідок, така людина ставить усе на служіння іншим і цілому людству.
Я мрію, що одного дня це внутрішнє розуміння неминучости смерти, яке має бути рушієм усіх наших вчинків і яке зберігається в тихих закутках нашого серця, зможе бути прийнятим усіма людьми.
Цього дуже складно досягнути і потім зберегти, адже це розуміння передбачає, як я його називаю, знижений рівень особистого неврозу, який веде до справжнього життя, до справжнього людського життя, оскільки воно буде витрачене не на те, щоб володіти речами та особами, контролювати і маніпулювати ними, а на повагу до їхньої специфічности та споглядання їхньої надзвичайности.
Лише за таких умов можливо прийняти існування іншого, тобто іншої особи, відмінної від мого «я».
Цей інший стає для себе відродженням і новою мірою.
А я існую настільки, наскільки існує інший.