Однак християнство любить не лише слово, а й образи, які наводять нам Біблія та Літургія. Образи відкривають двері до Бога. Вони відкривають наше серце для Бога. Образи торкаються наших почуттів – і сягають аж несвідомого. Отож образи відкривають наше несвідоме начало для Бога. Таким чином Бог може проникнути в нас. Образи також зцілюють нас.
Християнство завжди відображало свою віру в образах. Ісус також промовляє до нас образно. В образі ми пізнаємо, ким є насправді. Кожна людина носить внутрішні образи в собі. Від образів залежить, як вона почувається. Хворі люди часто носять у собі власні негативні образи. Що довше людина дозволяє проникати в себе негативним образам, то більше хворою почувається. Образи, які подає нам Ісус у Своїх притчах, впливають на нас позитивно і зцілюють нас. Вони показують нам, ким ми є насправді. У все нових образах Своїх притч Ісус запевняє нас, що Бог мешкає в нас і наповнює наше життя Своїм світлом та Своєю любов’ю.
Образи Біблії претендують “вкоренитися” в нас, щоб пронизати собою наше тіло й нашу душу, нашу свідомість та несвідомість, сповнити нас спасінням Божим. Сьогодні людина конфронтує з багатьма негативними образами ззовні – не лише з образами насильства, а й з нереальними образами перебільшеного культу краси чи безмежних очікувань від себе та інших людей. Подібні образи діють деструктивно на людину. Вони породжують у ній відчуття меншовартості, тому що вона, мовляв, не відповідає цим ідеалам. Образи насильства, навпаки, міцно вкорінюючись у душу, нагнітають страх.
Поряд з багатьма образами Біблії, які відкривають нам вікно, крізь яке ми пізнаємо нашу справжню сутність, є багато образів, намальованих митцями, щоб наблизити до нас таїну християнської віри. До речі, ці образи ніколи не мають лише педагогічного значення. В них ми радше споглядаємо таїну Бога, Який стоїть вище від усіх образів. Через образи Бог вкарбовується в нашій душі.
Нам варто лиш поглянути на чудові різдвяні зображення. Тайну Різдва ми ледве спроможні осягнути без образів. Коли ми споглядаємо Дитятко в яслах, Марію, як Вона складає руки, щоб благоговіти перед Дитям, або схрещує Свої руки на грудях, щоб, розважаючи, зберігати в собі дар дійства, що відбулося, чи пастухів, які звернули свої грубі обличчя до Дитяти і випромінюють лагідність та радість, – ми змінюємося також. Ми переживаємо дещо від тайни Втілення Бога також і в собі. Через образи в нас вкарбовується спасіння. Таким чином Дитятко в яслах вершить переміну і в нас.
Те саме стосується і інших образів, які створила християнська традиція. Наприклад, ікони Східної Церкви – це святі образи, які ми не як прості глядачі оглядаємо, а – як віруючі – поєднуємося з ними і перевтілюємося в образ, який споглядаємо. На Заході кожна епоха створювала інші образи, переносячи те, що відбулося колись, у конкретний час, щоб воно діяло на сучасників.
Для мене багато зображень, що їх створили християнські митці протягом століть, становлять величезне багатство. Юдаїзм та іслам цілковито відкидають зображення. Проте коли людина не може виразити своїх почуттів стосовно Бога в образах, тоді почуття шукають інших шляхів свого виявлення.
Безлика духовність завжди піддається небезпеці агресії. Образи перемінюють агресії та емоції. Християнство відвоювало собі образи. Заборона зображення Старого Заповіту впроваджувалася в так званому іконоборстві VII століття, щоб і в християнстві відкинути зображення. Оборонці зображень покликалися на Послання до колосян, в якому Ісус Христос постає як “образ невидимого Бога” (Кол. 1:15).
Російський художник Василій Кандинський (1866-1944) називає малярство “мовою, яка промовляє до душі в тільки їй властивій формі про речі, які є для неї “хлібом насущним”, які вона може отримати лише в такій формі” (цит. згідно: Schmeisser 748). Всюди, де забороняються зображення, людська душа покинута на самоті. Це сьогодні заново пізнала Євангелистська Церква. У боротьбі з іконами періоду Просвітительства вона обікрала сама себе, позбавившись істинних скарбів. Сьогодні як католицькі, так і євангелистські богослови однаковою мірою відчувають потребу людини в зображенні, щоб стати їй цілісною.
Християнська традиція подала нам прекрасні образи для розважання, наприклад образ Івана, що відображає нашу тугу за любов’ю, щоб самому любити та бути любленим, або ж Пієта, яка відтворює наш біль утрати Бога і водночас перемінює його на радість Воскресіння. Зображення належать суто до християнської духовності. Вони є відображенням втілення Бога в Ісусі Христі. Звичайно, ми мусимо завжди усвідомлювати, що зображення – це “вікна”, крізь які ми споглядаємо Бога понад усіма зображеннями. Ми не маємо права зациклюватися на Богові і самих собі в зображеннях. Образи відкривають наш дух для таїни Бога і таїни нашої справжньої людської сутності. Попри всіляку образність Бог завжди залишається поза всіма зображеннями. Також і первісний, неспотворений образ, який Бог створив у кожному з нас, кінець-кінцем неможливо описати. Ми не можемо втиснути його в рамки слова, а тільки наближаємося до нього серцем.