Вважаю, що в діалозі з іншими релігіями йдеться про те, щоб наголосити на спільності. У діалозі з кожною релігією я окремо виділятиму різні аспекти християнського елементу і зображатиму їх так, щоб представники відповідної релігії могли принаймні розуміти, що я маю на увазі. Лише тоді опишемо специфіку християнського елементу та відмежуємо себе від інших релігій.
Відвертість та відокремленість потрібні для того, щоб відбулася успішна розмова, в якій один шанує іншого. Не йдеться про те, щоб переконувати когось чи доводити, що християнська релігія найкраща. Ця бесіда радше потребує вияву пошани до іншої релігії та готовості чітко слухати те, що вона тлумачить, а також готовості вчитися від неї, якщо ми як християни упустили та занедбали деякі аспекти у відносинах з Богом.
У цьому діалозі ми повинні доносити до партнера істинне начало своєї віри. Сказати просто, що всі ми віримо в одне й те саме та що в кожній релігії йдеться про те саме, виявилося б замало. Це перемішало б релігії і не віддало б їм належного щодо своєрідності кожної з них.
Я добре пам’ятаю слова Кальфріда графа Дюркгайма, який з позиції християнина вів діалог з дзен-буддизмом. На його думку, ми можемо вести успішний діалог з буддизмом, коли самі виразно усвідомлюємо власне коріння, коли міцно вкорінені в християнській вірі. Інакше це буде затирання висловлювань та досвідів, змішування їх, що нікому не принесе користі. Тоді ми плаватимемо на мілині і не пізнаємо глибини один одного.
У діалозі з юдаїзмом важливим є те, щоб ми, християни, чітко визнавали своє юдейське коріння. У Посланні до римлян Павло назвав святим юдейське коріння, з якого живуть християни. Павло звертається до християн з поган, які – як християни – мають участь в Обітниці, яка належиться народові Ізраїля: “Коли ж деякі з галузок відломилися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепився між них і став спільником товщу оливного кореня, то не вихваляйся перед галузками; а коли вихваляєшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе” (Рим. 11:17-18).
Ми читаємо Старий Заповіт, як це роблять юдеї. Ми також молимося псалмами. А образ Бога, який проповідував нам Ісус, відповідає образу, який окреслили Пророки Старого Заповіту. Отож ми маємо разом з юдеями спільне коріння. Ісус був юдеєм і як юдей молився та мислив. Тому ми не розумітимемо Ісуса, коли не вивчатимемо юдейської традиції та не житимемо – як Ісус – обітницями, які Бог дав був патріархам.
Багато юдеїв сьогодні можуть вбачати в Ісусі загалом брата – равинського учителя – який був особливо чуйним і радше представляв помірковану течію фарисеїв. Труднощі в них виникають з нашим християнським визнанням, що Ісус є Месією та Сином Божим.
Коли ми говоримо з юдеями про синівство Ісуса, то не мусимо вживати грецьких категорій, які виражають рівномірну єдність Божества та Людськості в Ісусі. Вистачає, коли ми про синівство Боже в Ісусі Христі висловлюємося поняттями Старого Заповіту. Християнська Літургія пояснює важливі свята Різдва, Богоявлення, Пасхи та П’ятидесятниці словами та образами Старого Заповіту.
Богослужіння у Святу ніч ми починаємо вступним віршем: “Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив” (Пс. 2:7). Звісно, що цей стих псалма можуть застосовувати до Ісуса і юдеї. Вони дивилися б на Нього тоді як на особливого, вибраного улюбленця Божого, як на Того, Кого Бог покликав Своїм Сином, щоб Він звістував Царство Боже та безмежну Божу любов.
На Різдво лунає така пісня: “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його” (Іс. 9:5). Знову за допомогою старозавітних Пророків описується таїнство Ісуса, Сина Божого. Бог сам подарував нам Ісуса – Свого улюбленого Сина, Того, кого Він обрав, щоб звіщати нам Благовість. Юдеї теж можуть погоджуватися з антифоном, яким ми оспівуємо таїнство Ісуса Христа на Богоявлення: “Нехай із темряви світло засяє”, – Він освітлив серця наші, “щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій” (2Кор. 4:6).
Юдеї можуть зрозуміти те, що Бог вибрав Ісуса в особливий спосіб, що в Ньому засяяла Божа слава і велич та що Він був улюбленим Сином. Але вони не збагнуть Ісуса в сенсі грецької філософії як Сина Божого. Вони ніколи не скажуть, що Бог в Ісусі став Людиною. У бесіді з ними ми повинні налаштуватися під них. Євангелисти та автори Новозавітних Послань також по-різному говорили про Ісуса – відповідно до адресатів, до яких вони скеровували свої слова.
Правда, ми не сміємо казати, що Церква спотворила образ Ісуса, використавши поняття грецької філософії. Те, що говорить нам про Ісуса Новий Заповіт, яскраво вияснюють визначення Соборів, які відбувалися найперше на грецькій землі. Але ми не можемо заявляти про кінець дискусії, бо надалі йдемо з ними дорогою, щоб збагнути таїнство Христа.
Коли юдеї відкриті щодо своєрідного неповторного таїнства Ісуса, Його особливих відносин з Отцем, то вони розуміють дещо з сутності Ісуса Христа. Ми можемо розділити з ними христологію “знизу”, яку сповіщають нам євангелисти. Але ми не сміємо обмежувати визначення Ісуса за христологією “знизу”, а мусимо залишатися відкритими до христології “згори”.
Правда, Ісус сам провокуюче висловлювався про Свої відносини з Отцем – як для юдейського вуха. На питання первосвященика: “Чи Христос Ти, Син Благословенного?” “Я є, – відповів Ісус, – І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!” (Мр. 14:61-62). Для первосвященика та довкілля це звучало як богохульство.
У словах “Син Божий” для юдеїв необов’язково вчувається відлуння єдності Ісуса з Богом. Син Божий для них радше становить поняття відносин. Син має особливі відносини з Отцем. І Ісус говорить про цю єдність, своєрідну приналежність до Отця, яка звучить як богохульство для первосвященика та багатьох фарисеїв. В їхніх очах цей зв’язок Ісуса з Отцем видається обманом, характеризується самовпевненістю та однобічністю з боку Ісуса.
Юдеї не вірять, що Ісус є Месією. Для них Месія ще не прийшов. Вони лишень чекають на Його прихід. В їхньому розумінні це богохульство, коли Ісус стверджує про Себе, що Він Месія. Звісно, що тут маємо розмежування між юдеями та християнами, яке годі усунути. Проте й ми також очікуємо приходу Ісуса в славі. І це очікування, яке відображено в прикінцевому слові Нового Заповіту: “Амінь. Прийди, Господи Ісусе!” (Об. 22:20), принаймні має схожість з очікуванням на Месію юдейського народу. Для нас Ісус є Месією. Але за Свого життя Він був укритим Месією. Людям, яких оздоровляв, Він забороняв розповідати про зцілення. Він остерігався, щоб люди не почали створювати неправильного образу Месії щодо Нього. Він об’явиться як Месія і як Спаситель усіх людей щойно наприкінці віків. Отже, ми подібно до юдеїв також очікуємо на прихід Месії в славі.
Та незважаючи на це, ми не маємо права так собі просто перестрибнути через ці грані відмінностей між юдеями та християнами. Це було б нечесно. І юдеї не сприйняли б нас і нашої позиції в цьому питанні. Ми повинні вести відкритий діалог, в якому акцентується увага на спільному корінні та спільних способах бачення. Щойно коли в поле зору потрапить спільність, ми зможемо торкатись і розмежувань та особливостей, але й це слід чинити, підбираючи слова та поняття, які розумітимуть юдеї. Як християни ми потребуємо палкої любові апостола Павла, що її він мав до свого народу – Ізраїля. Апостол народів каже: “Бо я бажав би сам бути відлучений від Христа замість братів моїх, рідних мені тілом” (Рим. 9:3).