Про переселення в Ханаан розповідає Книга Ісуса Навина. З неї розпочинається триптих «Історичних книг Старого Заповіту» (Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книга Царств). Цей збірник, згідно з єврейською традицією, називається «Перші пророки». Та й справді, його складено не просто для того, щоб розповісти про перебіг подій, а передусім із повчальною метою. Історичні книги містять викриття та заклик до покаяння. Збірник завершено бл. 562 р. до Р. X. у вавилонському полоні, і він був покликаний пояснити ізраїльтянам причини їхніх бід. Основна ідея «Перших пророків» полягає в тому, що порушення Заповіту з Богом зумовлює неухильну відплату. Укладач цих книг вдався до давніх переказів, епосу, а також справжніх літописів Ізраїльського та Юдейського царств. Прологом до циклу слугувала колись Книга Второзаконня, тому цей збірник деколи називають «Девтерономістичною історією» (D).
Книга Ісуса Навина написана на основі епічних оповідей про підкорення Ханаану. Археологи підтвердили історичну достовірність основних подій, що в ній описані. Проте, прагнучи показати, як твердо в епоху Ісуса Навина народ Ягве відділяв себе від поган, автор перебільшує непримиренне ставлення ізраїльтян до хананеїв. Із Книги Суддів, яка базується на давніших джерелах, випливає, що й після Ісуса Навина значну частину країни далі заселяли хананеї.
Ханаан (євр. Кена’ан) лежить у точці дотику трьох материків між Сирією та Сінайською пустелею. Біблія називає його просто «Ерец Ісраель» – Земля Ізраїля. Загалом ізраїльтяни жили там, починаючи від часів Авраама, близько сімнадцяти століть. Пізніше греки назвали цю країну Палестиною (від «пелесет», філістимлян, що жили на західному узбережжі краю). Територія Палестини охоплює бл. 26 тис. кв. км. Річка Йордан, стікаючи з Ліванських гір, прокладає свій шлях глибокою ущелиною, розширюється, утворюючи Галілейське море – озеро, і впадає в Мертве море. Це море лежить у найглибшій на земній кулі западині. Через високий уміст соли в Мертвому морі не можливе жодне життя. Йордан несудноплавний. На його берегах не зводили міст. Русло річки ділить країну на дві половини. Східна – Зайорданське плоскогір’я (або Галаад) – це дуже перетята місцевість, яка віддавна славилася своїми пасовищами. Край, що простягнувся на північний захід від річки, називався Галілеєю. Це родюча, квітуча земля, де рівнини змінюються пагорбами й невисокими горами. Галілея прилягає до гори Кармель на кордоні з Фінікією. На берегах Йордану ростуть платани, очерет, папірус, а в Галілеї – дуби, тамариски, пальми, смоківниці, гранати. Південно-західний регіон (пізніше названий Юдеєю) відрізняється суворішим кліматом. Тут багато безводних пустель і гористих місцевостей. У період дощів гірські луки вкриваються травою, а під час сезону засухи рослинність вигоряє. Для Палестини характерні кліматичні контрасти. В одних районах клімат майже тропічний, а в інших – прохолодніший. Це позначилося і на флорі, серед представників якої бачимо рослини і південних, і середніх широт. Основним заняттям населення віддавна було скотарство (розводили здебільшого дрібну рогату худобу), землеробство, виноградарство й садівництво. До приходу ізраїльтян Ханаан у культурному плані становив одне ціле з Фінікією. У політичній сфері доля країни була тісно пов’язана з Єгиптом, який підкорив Ханаан бл. 1500 р. до Р. X. Проте наприкінці XIII ст. влада фараонів ослабла.
Релігія країни була споріднена з фінікійською. Очолював пантеон Ель, якому підкорялися його «сини», або молодші боги. Найпопулярнішими серед них були бог грози й родючости Ваал-Хадад і богиня рослинности й любови Астарта. У Фінікії Ваала називали Молохом, тобто царем. Поклонялися хананеї також богині війни Анат. Богів зазвичай зображали у вигляді людей. На місцях поклоніння ставили колони, або кам’яні стовпи («висоти»), і насаджували священні дерева. Богослуження супроводжувалося пишними обрядами, чимало яких мало бузувірський характер (культова проституція, людські жертви, ритуальне вбивство дітей, фалічні оргії). Цими особливостями ханаанської релігії, які збереглися аж до елліністично-римського часу, пояснюють суворі слова Христа, адресовані фінікійці (див. Мр. 7:24-30).
1) Вхід у Ханаан (І. Н. 1)
Сенс оповіді: дар Божий неможливо отримати без віри, мужности й боротьби (див. Мт. 11:12). Свою війну Ісус Навин розумів як «Господню битву», як знаряддя Божої кари.
2) Розвідники в Єрихоні (І. Н. 2)
Блудниця Рахав – представниця тих хананеїв, які прийняли віру Ізраїля та згодом залишилися жити разом із народом Ягве (див. Євр. 11:31). Рахав вийшла заміж за ізраїльтянина, з роду якого походить цар Давид (див. Мт. 1:5).
3) Перехід через Йордан (І. Н. 3)
Знамення під час переходу через Йордан означало, що здійснювати похід Ізраїлеві допомагає Бог. Перекриття русла річки – це не просто символ, а реальна подія. Згодом воно декілька разів повторювалося (двічі вже в XX ст.). Під дією тектонічних сил утворилися завали, які стали природною греблею.
4) Табір і жертовник у Гілгалі (І. Н. 4)
Завдяки чудесному переходові через Йордан Ісус Навин здобув авторитет, подібний до того, який мав Мойсей.
5) Відновлення Заповіту та Богоявлення біля Єрихону (І. Н. 5-6:5)
Упродовж останніх років життя в пустелі народ нехтував Заповітом. На знак його відновлення Ісус Навин здійснює обрізання всіх тих, хто не зазнав цього обряду. 5:13-15. Оповідь про об’явлення «начальника Господнього війська» означає, що взяття Єрихону буде справою одного лише Провидіння. «Військом Господнім» іменували ангелів (див. Бут. 32:1-2; Пс. 103 (102):21). Звідси й назва Бога – Ягве Себаот (Саваот), що означає Ягве Воїнства, або Ягве Сил.
6) Падіння Єрихону (І. Н. 6:6-27)
За даними археологів, тоді Єрихон перебував у занепаді, тож мешканців у місті було небагато. Накладення на місто закляття означало, що переможці не залишають собі жодної здобичі (зокрема й рабів), знищуючи її на знак того, що перемога належить не їм. Це «херем» – давній поганський звичай, відомий у багатьох народів. «Насправді, – пише французький бібліст П. Сандевуа, – до такого закляття вдавалися доволі рідко. Більшу частину ханаанських міст Ізраїль просто зайняв (див. І. Н. 24:13; Суд. 1:27-35), наприклад, Гезер (див. І. Н. 16:10; 1 Цар. 9:16), Єрусалим (див. Суд. 1:21; 2Сам. 5:6). Деякі з них навіть укладали з юдеями союз, як-от: Ґів’он (див. І. Н. 9) і Сихем (див. Бут. 34). Автори Девтерономістичної історії знали, що під час завоювання до закляття не вдавалися (див. Суд. 3:1-6; 1 Цар. 9:21). Проте вони утвердили його як загальний закон, щоб протистояти спокусі, якою була для Ізраїля ханаанська релігія… Звідси й певний схематизм в історії завоювань; релігійну настанову, яка утверджувала абсолютну владу Ягве над святою землею та її мешканцями, поширювали на минуле». Пізніше в Біблії закляття набуло значення беззастережного відділення від поган. Правда, закон «херему» суперечить ученню пророків. Те, що закляття начебто наказує застосувати Бог, не треба розуміти буквально: таке уявлення свідчить про примітивний рівень релігійної свідомости.
7) Відновлення Заповіту в Сихемі (І. Н. 8:30-34)
Неподалік гір Евал і Герізім лежало місто Сихем, яке, очевидно, добровільно відчинило ворота Ісусові Навину. Згідно з припущенням істориків, основну частину його населення становили ізраїльтяни, які не переселялися до Єгипту або повернулися на два століття раніше (натяк на це є в гл. 8:33). Тепер вони приймають Заповіт і стають членами Ізраїля. Потім обряд відновлення Заповіту здійснюватимуть що сім років (див. Втор. 31:10).
8) Союз із Ґів’оном (І. Н. 9-10:19)
10:12-14. Тут наведено цитату зі збірки епічних поем – Книги Праведного, або Відважного (євр. «Сефер ха-Яшар»), або, згідно з іншими перекладами, Книги Пісень. На думку одних тлумачів, пісня Ісуса Навина означала заклик до світил «зупинитися», зважаючи на подвиги воїнів Ягве (див. Ав. 3:11). А от інші екзегети вважають, що тут ужито поетичну гіперболу, образ, споріднений зі словами з Пісні Девори («Із неба войовано, зорі з доріг своїх битих воювали» [Суд. 5:20]). Чи могло статися чудо? Очевидно, що всі сили природи перебувають у руках Божих, але тут ізраїльтяни, які розпочали бій у передсвітанкових сутінках, хтозна чи потребували продовження дня.
9) Останні роки Ісуса Навина (І. Н. 23-24)