У цей момент ви могли би запитати: «Як розважання над тим, ким є Бог, – тобто над Його достойністю, Словом, ділами, дорогами і волею – наповнить мене радістю? Як це веде до перетворення, про яке ви говорите?»
Ми говорили про те, як нам належить думати – як розвивати тверді переконання щодо Бога, – щоб підходити до своїх проблем з радісною життєвою поставою. Це вимагає, щоб ми відійшли від негативного, бунтівливого, боязливого світогляду, який твердить: «Боже, я не вірю Тобі, я не розумію, що Ти робиш, і поки Ти не поясниш цього мені і не зупиниш усі ці негаразди, я не буду поклонятися Тобі», і натомість набули позитивного, сповненого надії світогляду, з яким можна сказати: «Боже, я вірю Тобі, хай там що. Боже, а я належатиму Тобі до того дня, поки Ти не прийдеш по мене. Я не відступлю від Тебе. Я вважаю, що Твоя достойність незрівнянна. Я вірю, що Твоє Слово надійне. Я вірю, що Твої діла прекрасні. Я вірю, що Твої дороги повні любови. Я вірю, що Твоя воля добра. Я вірю у все те, що сказала, хай що в цей момент відбувається».
Коли ви почнете інакше думати про Бога і хто Він такий, ваша система цінностей стане змінюватися і ви приймете «небесну систему цінностей». Багато років тому я мала привілей вчитися в Расела Келфера, простого селянина, який викладав у недільній школі в Сан-Антоніо, Техас. Він ніколи не мав світового визнання чи слави, але я певна, що коли потраплю на небо, Расел сидітиме там на почесному місці. Простий, звичайний чоловік, він мав таку мудрість і глибоке розуміння духовного, яких я ще ніколи не бачила, і саме він розкрив мені очі на небесну систему цінностей.
Що цінує Бог? Бог цінує характер, а не комфорт, віру, а не страх, милосердя, а не суд, справедливість, а не кривду, людей, а не пожитки, правду, а не брехню, смирення, а не гордість, надію, а не відчай, любов, а не байдужість. Одне слово, Бог цінує те, що тривке. Він дивиться на все з погляду вічности. І Він закликає нас дивитися на життя так само, вірити, що Він впливає на історію способом, що часто залишається загадковим для нас, що Він повертає те, що вкрадено, і відновлює те, що понищено.
Я люблю апостола Павла саме за те, як він втілював у житті свою віру. Так само, як Ісус, Павло добре знав, що таке страждання. Він вичерпно це пояснює в Другому посланні до коринтян 11:23-28. Павло зазнав таких страждань, як побої, кораблетроща, голод і самотність. По суті, він складав Послання до филип’ян, будучи ув’язненим за проповідування Євангелії. Навіть закутий у кайдани, він залишався вільним у душі. Попри це все – або й радше через це – Павло з великою радістю писав: «Радуйтеся завжди в Господі»; «За все дякуйте»; «Я можу все в Тому, хто укріплює мене»; «В усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати»; «Ми хвалимося і в утисках».
Павло не був роботом з промитими мізками, який забував біль від ударів, гризький голод чи нічні поневіряння в льодяному морі. Він не сидів у холодній і мокрій ямі, закутий в кайдани, кажучи римському вартовому: «Мені тут до вподоби!»
Ні. Він був людиною. Якби ви запитали Його, яке життя вибрав би він: з вигодами чи без вигод, він, напевне, сказав би: «Хто не хотів би вигідного життя? Я не хочу сидіти на цій холодній, твердій в’язничній підлозі. Я не хочу бути повсякчас прикутим до іншої людини. Я хочу кілька теплих ковдр. Я хочу, щоб зі мною були друзі. Я волію подорожувати по Римській імперії, бесідуючи про Ісуса. Але якщо Бог просить мене бути тут, то я тут буду. І я волію радіти в цьому місці».
Павло вже давно довідався, що Бог – єдине правдиве джерело радости для нього. Він вже встиг зазнати болю від того, що друзі покинули його, що міста зачиняли перед ним свою браму, він розчарувався в земних пожитках, які не давали втіхи, й у вихованні, яке не могло спасти його, і в особистості, яка часто заводила його в халепу. Ні, Бог був для Павла єдиним джерело радости, і через це він послідовно та вірно волів зосереджуватися не на тому, що міг бачити своїми очима, а на тому, що міг бачити своїм духом.
Не дивно, що навіть через дві тисячі років Павло закликає нас радіти й дякувати у всьому, бути задоволеними тим, що маємо, виявляти терпіння в горі і не занепадати духом. Він мав небесну систему цінностей, а також небесну радість.
Павло робив те, що я хочу робити щодня. Я хочу побачити свої втрати, свої розчарування, свої тривоги і свій біль крізь Божу систему цінностей. Саме тому Павло мав таку радість: він вибирав небесну систему цінностей знову і знову.
Він написав своє пристрасне визнання віри в Другому посланні до коринтян 4:16-18: «Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!».
І якщо й існує таємниця радости, то ось вона: вибирайте не дочасне, а вічне.
Коли ми з вами будемо вибирати дочасне, а не вічне, покладаючи свої примарні надії на ще примарніші земні джерела, то будемо розчаровані. Але коли ми будемо покладати свої надії на Бога, то будемо почуватися впевнено – сподіваючись не на остаточний вислід, а на Його Особу. Він – наше єдине джерело радости!
МОЛИТВА
Господи, навчи мене погодити свою систему цінностей із Твоєю. Допоможи мені вибирати вічне, а не тимчасове. Мені не все вдається добре. Невдачі бувають у мене частіше, ніж успіхи. Боже, наповни мене твердою впевненістю, що Ти маєш владу, впевненістю, що допоможе мені жити, не впадаючи у відчай через ті чи ті події, а вірячи, що врешті-решт усе буде гаразд, тому що Ти – Бог. І після того я зможу хвалити Тебе, тому що Твоя достойність, Твоє Слово, Твої діла, Твої дороги і Твоя воля будуть незмінні. Во ім’я Ісуса Христа, чоловіка скорботи і також чоловіка радости, амінь.