Коли це дрібне зеренце радости починає проростати в нас, на нього чекає отруйливе випробовування тривогою. Мало що убиває радість краще, ніж тривога. Дехто з вас – справжній майстер тривожитися, що обернулося на свого роду різновид мистецтва. Коли ви не тривожитеся про фінанси, роботу, подружжя, дітей чи здоров’я, то просто тривожитеся взагалі, аби мати змогу тривожитися. Ви могли б підробляти, тривожачись замість інших людей!
Пригадайте наше визначення радости: радість – це тверде переконання, що Бог має владу над усіма подробицями мого життя, спокійна впевненість, що врешті-решт усе буде гаразд, і непохитне рішення хвалити Бога в усьому.
Чи бачите ви, як пов’язані віра і радість? Коли віра в Бога зростає, радість так само має змогу зростати. Ми не можемо відчувати радість і тривогу водночас.
Мудра товаришка одного разу сказала мені: «Коли ти тривожишся, це значить, що не віриш. Бо коли віриш, то не тривожишся».
Бог прагне, щоб ми з вірою завжди звертали свій погляд до Нього, і тільки час від часу позирали на свої проблеми. Я ж звикла, навпаки, припадати очима до проблем і лише зрідка позирати на Бога. Коли в житті відбувається щось таке, що змушує мене тривожитися, я відчуваю спокусу всю свою силу й увагу зосередити на проблемі. Я безупинно думаю про ту проблему, яка викликає в мене тривогу, і вона може затьмарити мені всі інші аспекти мого життя – чоловіка, роботу, служіння, здоров’я. Я не бачу нічого, крім цієї проблеми.
Я хотіла б сказати, що ту енергію, з якою я дивлюся на свої тривоги, витрачено продуктивно – що я знаходжу нові рішення чи плани, – але, на жаль, дуже часто до мене приходять ті ж самі думки, що й напередодні. І коли я навіть розмовляю з Богом про свою тривогу – по суті, далі роздивляючись ту саму проблему, – то однаково зосереджена саме на ній. Проте я говорю з Богом, що розділив Червоне море, Богом, Який спроможний впоратися з цією проблемою або допомогти мені протистояти їй, якщо я зверну свою увагу на Нього.
Щоб виявляти віру в Бога, вкрай важливо навчитися дивитися на Нього і тільки зрідка позирати на свої проблеми. Коли ми робимо навпаки: дивимося на свої проблеми та тільки іноді позираємо на Бога, радість не може вкоренитися в нашому серці, тому що ми аж надто зосереджені на собі. Як читаємо в Першому посланні апостола Петра 5:7: «Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!». Брак віри душить радість у наших серцях. В Євангелії від Матвія 6:33-34 читаємо: «Занурте своє життя в Божу реальність, Божу ініціятиву, Божу турботу. Не бійтеся оминути чогось. Ви побачите, що Бог подбає про всі ваші повсякденні людські тривоги. Усю свою увагу зверніть на те, що Бог чинить у цю мить, і не клопочіться тим, що може чи не може статися завтра. Бог допоможе вам впоратися з усякою скрутою, коли прийде час» («Послання»),
У звичайному біблійному перекладі можна прочитати: «Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:34).
Якщо якийсь біблійний уривок і варто почепити на дзеркало у ванній, то це саме цей. Я мушу написати його собі на руці, щоб перечитувати знову й знову! Можливо, я зроблю собі татуювання: «Живи по одному дневі за раз!»
Сара Янг написала книжку щоденних духовних порад «Ісус промовляє до тебе». Вони стали плодом її духовних розважань і написані від імени Ісуса до Його дітей. Ось її тлумачення того, що Біблія розповідає про тривогу в Книзі Второзакония 29:29 і Псалмі 32:8: «Я веду вас крок за кроком через ваше життя. Держіться за Мою руку і з вірою покладайтеся на Мене, дозволяючи Мені вести вас, поки триває день. Ваше майбутнє бачиться непевним і хитким – і навіть небезпечним. Саме так повинно бути. Усе таємне належить Господу, і майбутнє завжди таємниця. Коли ви пробуєте вгадати майбутнє, то беретеся до того, що належить Мені. Це, як всяка інша тривога, є актом бунтарства: сумнівом у Моїх обітницях дбати про вас. Щоразу, коли ви усвідомите, що тривожитеся за майбутнє, покайтеся і поверніться до Мене. Я покажу вам наступний крок, а також той, що після нього. Заспокойтеся і тіштеся подорожжю в Моїй присутності, вірячи, що Я показуватиму вам шлях, поки ви будете йти».
Я приголомшено міркувала над її твердженням, що тривога – сумнів у Божих обітницях турбуватися про мене – є формою бунтарства. Я ж не хочу жити, бунтуючи проти Бога, хай навіть у найменших дрібницях, чи не так? Але все це має сенс. Бог не раз обіцяв піклуватися про нас, запевняючи, що знає про наші потреби ще до того, як ми заговоримо про них. Ми Його улюбленці! Коли ми відмовляємося вірити Йому – про що свідчать наші головні болі, згризені нігті, дратівливість, шлункові розлади і безсонні ночі, – то кажемо: «Я знаю, що Ти піклувався про мене в минулому, але що сталося тепер? Я не певна, що можу покладатися на Тебе, Боже, а тому вже якось подбаю про себе сама». А це, мої сестри, викликано цілковитим браком віри, яка є тихою формою бунту.
Чимало років тому ми з Ріком вирушили в нашу першу міжнародну подорож, покинувши своїх дітей, які в той час були ще дуже малі. Як ви вже знаєте, я не люблю літати. А в ті часи польоти були просто ненависні мені. Ще за тижні до від’їзду я стала роздумувати над майбутнім перельотом, який розлучить мене з дітьми на цілих десять днів. Щоночі мене кидало в холодний піт, коли я малювала в уяві жахливі сценарії, які неодмінно збудуться через те, що я не зможу контролювати все сама.
Передусім, я була переконана, що ми з Ріком обов’язково загинемо в авіакатастрофі. По-друге, мої діти мали обов’язково померти або зазнати жахливих травм, хоча їхній дід і баба були надзвичайно відповідальними людьми. Я тривожилася, що згорить наш дім. І на довершення всіх цих непідвладних мені страхів я уявляла собі, як віряни нашої спільноти «Седлбек» згуртуються навколо якогось іншого священика і виженуть нас із церкви. Тривога доводила мене до нестями.
Я не раз говорила Рікові: «Я так боюся. А якщо ми помремо, наші діти помруть, згорить наш будинок або ти втратиш роботу?» Він терпляче, але твердо казав мені, що все буде гаразд. «Але ж ти не знаєш цього напевне!» – говорила заплакано я. «Чи ти маєш кришталеву кулю, яка розповіла тобі, що ми не розіб’ємося? Чи Бог послав тобі електронного листа, розповівши, що з дітьми буде все гаразд, і нічого не станеться з нашим домом та твоєю роботою?»
Моя тривога зросла настільки, що я просто мусила або залишитися вдома, або якимось чином зарадити їй. Зрештою я зрозуміла, що мушу полагодити деякі серйозні справи з Богом.
Я звернулася до Святого Письма. Читаючи, я натрапила на історію про те, як архангел Гавриїл розповідає Марії, матері Ісуса, що вона народить Месію. Вона, мабуть, була страшенно налякана всіма тими «а якщо», які заполонили її розум. Але як вона відповіла? Вона відразу – не після тижнів плачу і зволікань – сказала: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!» (Лк. 1:38).
Я подумала: «Це воно. Боже, Ти ж не хочеш, щоб я скасувала цю подорож тільки тому, що я боюся. Я вірю Тобі. Я не знаю майбутнього. Я не можу відгадати його. Але Боже, я вірю, що сьогодні мені вистачить Тебе, і також мені вистачить Тебе завтра і післязавтра. Нехай же моє внутрішня постава буде такою ж, як у Марії. Дозволь мені прийти в оселю миру».
Нехотячи я віддавала своє серце меншим богам страху, тривоги, турботи і депресії. Віра, що Бог має владу над усіма аспектами мого життя, привела до міцного, упевненого миру, однак це зовсім не той мир, який ви могли б собі уявити. Оселя миру, до якої я прийшла, не була запевненням того, що я не помру. Вона не мала нічого спільного з моїми дітьми, домом чи роботою Ріка. Мій мир був таким: навіть коли не гаразд, зі мною все буде гаразд. Усе буде гаразд, хай що зі мною станеться, тому що Бог зі мною, і Його мені досить. Це саме та спокійна впевненість, про яку я говорила – впевненість, що Бог допоможе вам, хай там що. Це саме той мир, яким Бог прагне наповнити нас день у день. Коли ми стикаємося з подіями, які лякають нас, то це найкращий час плекати в собі мир і радість. Це саме той час, коли ми дістаємо нагоду сказати Богові: «Я належу Тобі. Нехай же буде так, як Ти сказав».