Пригорілі пиріжки
Пригадується мені така давня історія.
У IX столітті в Англії королем був Альфред Великий. На початку правління в нього був звичай мандрувати всією країною переодягненим, щоб ніхто не міг його впізнати. Таким чином він мав намір більше дізнатися про потреби свого народу.
Якось він зупинився неподалік хати, що стояла посеред невеликого лісу. Король вирішив відпочити. Зліз з коня і увійшов до хати. Там була господиня, що саме пекла пиріжки. Він попросив напитися і запитав, чи може годину побути в хаті. Мандрівник видався жінці людиною охайно одягненою і добре вихованою, тому вона охоче погодилася. Минув якийсь час, і господиня пригадала, що має роботу в господарстві, на подвір’ї. Вона попросила гостя наглянути за пиріжками і витягнути їх з пічки, коли спечуться. Король радо погодився і сів біля пічки. Якийсь час він пам’ятав про пиріжки. Та потім задумався над різними справами королівства і зовсім забув про прохання жінки.
Коли господиня повернулася і заглянула до пічки, то виявилося, що пиріжки добряче пригоріли. Вона розгнівалася і дорікнула гостеві, що не дотримав даного слова. Король образився і відповів так:
– Жінко, якби ти знала, що я король Англії і в мене багато справ, ти б не морочила мені голови своїми пиріжками.
Жінка перепросила короля, пояснюючи, що вона не знала, хто стоїть перед нею. Однак потім додала:
– Якщо ви дали мені слово, що наглянете за пиріжками, то треба було на цей час відкласти державні справи і дотримати даного слова.
Король нічого не відповів. Можливо, подумки він погодився з жінкою.
Ознака зрілости
Ісус Христос також порушує проблему дотримання слова. В одній притчі він розповідає про двох синів: один з них радо обіцяв батькові, що піде працювати у винограднику, але швидко забув про обіцянку. Натомість другий син спочатку відмовився працювати у винограднику, однак потім розкаявся і пішов (Мт. 21:28-32).
Такі випадки були не лише в середовищі стародавніх королів та євреїв. У наш час теж трапляється подібне. До котрого з синів подібні сучасні діти? Мені видається, що до того, котрий пообіцяв працювати у винограднику, але не зробив цього.
Діти часто не дотримуються даного слова. Мама просить: «Вернися від товариша або товаришки не пізніше ніж за годину!» У відповідь чує: «Так, мамо, звичайно!». А потім дуже легко забути про обіцянку, бо так приємно бути в гарному товаристві, так добре розмовляти про різне.
Чому діти так легко щось обіцяють?
Інколи тому, що бояться сказати «ні». Іноді справді мають добрі наміри і хочуть допомогти батькам, лише бажання замало.
А чи дотримуємося наших обіцянок Господеві?
Кожен з нас, готуючись до сповіді, не раз обіцяв Богові: «Кожної неділі ходитиму на Літургію, щодня молитимусь, не говоритиму неправди, більше ніколи не…». Господь тішиться, і ми також можемо тішитися, якщо нам вдасться дотриматися принаймні частини тих обіцянок. Однак не одному з нас стає сумно на душі, коли пригадає, що його обіцянки – це лише пусті слова.
Що потрібно зробити, щоб так не було?
Не можна знеохочуватися поразками. Кожного дня, після кожної сповіді, перепросивши Господа Бога, знову починати боротьбу з власними вадами.
З Божою допомогою кожен з нас може досягти якщо ні добрих, то принаймні задовільних результатів. Коли говоримо «так», то це справді має означати «так». Ознакою того, що ми стали дорослими, має бути дотримання даного нами слова, а не сто сімдесят чи сто вісімдесят сантиметрів зросту…