Не тільки важливі речі позбавляють нас радости, але й сотні дрібних роздратувань, невеликих розчарувань і прикрих непорозумінь нагромаджуються впродовж дня і врешті-решт псують нам настрій. Навіть якщо ми навчимося давати собі раду з тривогою, перфекціонізмом, цинізмом, благодаттю, прощенням і співчуттям, радість все одно так чи інакше зникатиме, якщо ми не будемо уважними до своїх поведінкових реакцій, своїх рішень.
Наприклад, на своїй роботі я сиджу за столом навпроти вікна на першому поверсі, яке виходить на автостоянку для невеликого офісного комплексу, де розміщено мій офіс. Кожна будівля має певне число стоянкових місць, призначених їй відповідно до метражу її приміщень. У будинку навпроти мене міститься людний медичний центр, і очевидно, що працівникам наказали не ставити машин поблизу своєї будівлі, щоб пацієнти могли паркуватися ближче до входу. Але замість того щоб паркуватися за рогом, де більше простору, їхні працівники ставлять свої машини на території перед моєю будівлею! І оскільки моє вікно лише за кілька ярдів від автостоянки, я бачила, як вони паркуються на нашій території – серед іншого й просто перед моїми дверима – роками мало не щодня. І це зовсім не дратувало мене, поки одного разу, коли я сідала у свій автомобіль, одна з їхніх працівниць стала скаржитися мені на те, що час від часу люди, які приходять на збори в мій офіс, паркуються на ЇХНІХ стоянках! Будучи свідомою своєї ролі як свідка Ісуса Христа, я прикусила язика і ввічливо сказала: «Вибачте за таку незручність; я попрошу їх підсідати до колег і приїжджати разом меншою кількістю авт, якщо це можливо».
Ззовні я була спокійна, добра й незворушна. Але в душі в мені кипіла лють і досада, і мені страх як хотілося сказати щось саркастичне на адресу тієї жінки з її невиправданими скаргами. Мені довелося прикусити свого язика досить-таки сильно, щоб не сказати їй: «О, я все розумію. Ваші працівники можуть паркуватися на МОЇЙ території сім разів на тиждень, тимчасом як вам відразу свербить у носі, коли час від часу якийсь відвідувач мого офісу паркується на одному з ВАШИХ місць? Чи це ж часом трішки не фарисейство?»
З того моменту вся несправедливість тієї ситуації на автостоянці, яка відбувалася щодня просто перед моїми очима, нестерпно дратувала мене! Картина того, як працівники сусіднього офісу паркуються на моїй території, стала діймати мене до живого серця, і в мене став підвищуватися тиск. Те, що я зазвичай просто не помічала, тепер полонило всю мою увагу. Щоранку я бурчала, кипіла від гніву і бурмотіла сама до себе, та час від часу просила своїх колег поспівчувати мені, поки ми разом спостерігали обурливу, неповажну і несправедливу поведінку наших сусідів.
Мені соромно визнати, скільки часу й емоційної енергії я віддала цій дріб’язковій проблемі, перед тим як все-таки вирішила серйозно з собою поговорити. Я нагадала собі, що коли подивитися на цю ситуацію ширше, то не так вже й важливо, чи додержувалися ці люди належного етикету під час паркування авт, і розчарування, гнів, досада і втрата радости, які я допускала, зовсім не варті того. Оскільки я не можу контролювати ЇХ, то мушу контролювати СЕБЕ.
Досі я не завжди можу впоратися зі своїми почуттями до сусідів на роботі, тож моя стратегія збереження радости проста: я просто опускаю штори! Таким чином ситуація, яка загрожує позбавити мене такої потрібної радости, більше не привертає моєї уваги.
Я знаю, що це звучить дуже по-дитячому і недозріло – та це справді так. І декому з вас здалася відразливою й нестерпною моя нездатність виважено впоратися з такою «дріб’язковою» ситуацією. Це саме того роду інцидент, який мали на увазі мудреці, кажучи нам «не робити з мухи слона».
Але я ручаюся, що якби ви були цілковито чесними, то мали б також визнати, що маєте свої «дрібничкові» подразники, які раз у раз позбавляють вас радости. Ми схильні докоряти одне одному через дрібниці, тому що та річ, яка доводить до нестями мене, може взагалі не хвилювати вас, а те, що зводить з розуму вас, мені може бути цілковито байдужим. Але всі ми маємо слабкості – своїх викрадачів радости – які змушують нас зосередитися на речах, що просто не мають значення і тільки підточують нашу радість.
Чи готові ви вже зараз глибоко зазирнути у своє буденне життя і подивитися, чи не ховаються там надокучливі викрадачі радости? Коли ви виявите ті дріб’язкові речі, через які радість утікає з вашого життя, вкрай ВАЖЛИВИМ виявиться питання, що ви будете з ними робити. Як я вже не раз говорила в цій книжці, саме від вас врешті-решт залежить, чи будете ви відчувати радість, чи ні. Це залежить від того, що ви вирішите робити в тій чи тій ситуації.
Дар вибору
Який же це дар від Бога – нагода вибирати радість щодня! Поль Турньє, відомий швейцарський психіятр, сказав: «Мабуть, наймогутнішим і найбільш занедбаним даром від Бога є вибір». Стрижневим словом у цій цитаті є занедбаний. Чимало хто заперечує, що має вибір у житті, воліючи натомість втішатися своїм горем. Ми ображаємося, коли хтось пропонує нам таку ідею, однак холодний, суворий погляд у дзеркало покаже нам правду. Чи готові ви використати цей дар, щоб зробити вибір на користь своєї спадщини радости? Я – так.
МОЛИТВА
Отче, я визнаю, що від мене залежить, чи буду я вибирати радість у житті, використовувати те первородне право, яким Ти наділив мене. Я молюся про мудрість знати, над чим я маю владу, а над чим – ні. Допоможи мені подбати про себе фізично, емоційно й духовно. Я також молюся про нові очі, якими могла б подивитися на те, що відбувається в моєму житті. Я хочу бути пильною. Я хочу бути вдячною. І я прошу про те, щоб, тішачись життям, я водночас втішалася Тобою. Нехай же я побачу нові способи хвалити Тебе щодня. В Ісусове ім’я, амінь.