Просто дивовижно, скільки радости може вирости в нашому серці, коли ми вирішимо покласти собі на плечі чийсь тягар. У Посланні до галатів 6:10 написано: «Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!». У Посланні до євреїв 13:16 читаємо: «Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові».
Здебільшого ми так клопочимося своїми справами, що ніби витягнутою рукою створюємо перед собою захисний щит, який перешкоджає іншим надто сильно тривожити нас, заступати нам дорогу і по-своєму тлумачити розпорядок нашого дня. Ми гадаємо, що коли опустимо очі й голову вниз, то не стрінемося з тими, хто міг би втрутитися в наші плани.
Звісно, у кожного з нас є дні, коли немає чим дихнути, коли нас чекає безліч термінових завдань і несподіваних криз, через що вислуховувати чуже горе щонайменше непрактично, а щонайгірше незручно. Але така душевна постава може стати способом життя, і ми будемо гадати, що всі існують лише для того, щоб прислуговувати нам, заспокоювати наші потреби, допомагати нам виконувати завдання, полегшувати нам життя – від офіціянток до продавців у крамниці та клерків у банку. І якщо вони повільніші, ніж нам потрібно, або припускаються помилок, ми часто втрачаємо терпець. «Ви мусите прислуговувати мені!»
Я не знаю, як у вас, але такий обмежений світогляд може з’явитися в мене за одну мить! Я можу так зосередитися на своєму, що не бачу нічого, що відбувається в чужому житті.
Я довідалася це сама про себе кілька років тому, і це знання далося мені непросто. Нові сусіди – молода пара – переїхали в дім поряд з нашим. Жінка була жвава, весела і приязна, і я кілька разів запрошувала її до нас у гості. Коли ми сиділи в нашій кухні, балакаючи і дивлячись, як граються наші діти, я відчула, що в неї якийсь смуток на душі, але не могла здогадатися чому. Я могла бачити біль в її очах, коли вона дивилася на моїх дітей, хоча й здавалося, що вона щиро цікавиться ними.
І вже незабаром сусідка сказала мені, що має проблеми в подружжі і що вони, мабуть, розлучаться. З усього було видно, що це для неї неабияке горе, і я, звісно, засмутилася теж. Я запросила її до церкви, і здається, що вона приходила раз чи два. Я сказала їй, що в Ріка є кілька записів про подружжя, і що я можу принести їх, однак у моєму житті було повно клопотів – я виховувала дітей та активно працювала у своєму служінні, – і саме тоді мій світогляд неабияк звузився. Я була зосереджена на своєму житті і сім’ї. За кілька тижнів я згадала свою обіцянку і дістала їй записи з Рікової серії про подружжя.
Одного дня я стояла в спальні свого маленького хлопчика, чуючи, як моя сусідка плаче у своїй спальні, що була біля самого нашого будинку. Мені заболіло серце за неї. Я подумала: «Я мушу поговорити з нею цього тижня. Я просто мушу. Очевидно, що вона неабияк страждає». Але в мене було стільки справ.
Згодом однієї суботи я порядкувала в домі, займаючись звичайними суботніми справами. Цілий ранок я бігала сюди-туди від будинку до гаража і назад. Та попри всю ту біганину туди й сюди, я не побачила того ранку, що вона залишила конверт на моєму ґанку. Коли я його пізніше виявила та розкрила, то побачила Рікові плівки із записами про подружжя, які я дала їй, разом з посмертною запискою. У ній було написано: «Коли ви це прочитаєте, я буду вже мертва. Я не зможу пережити ще одного розлучення. Будь ласка, поховайте мене у весільному вбранні. Дякую вам за дружбу».
Зі мною сталося те саме, що, мабуть, сталося б із вами. Я запанікувала і побігла до її будинку. Мені не вдалося дістатися до передніх дверей через велику браму перед їхнім домом, тож я стала грюкати в гаражні двері. Я причепила до них записку та залишала повідомлення на її телефоні, слізно прохаючи її кріпитися – і нічого собі не заподіяти. Я сказала їй, що дуже хвилююся за неї, і пообіцяла їй допомогти, бути поряд з нею – усе на світі… тільки «благаю, нічого не роби».
Пригадую, у мене був мобільний телефон її чоловіка, і я подзвонила йому.
«Ви розумієте що відбувається?» – запитала я.
«Вона робить це постійно. Це все дурниці», – сказав він.
Я сказала йому: «Я не знаю, що вона робила колись, але мені здається, що це серйозно. Це по-справжньому. Я прошу вас, спробуйте знайти її». Але він лише розкричався на мене.
Приблизно за годину її чоловік подзвонив мені в істериці, тому що вона вистрелила в себе просто перед ним і тепер лежала в реанімації. Хоча й нажахана трагедією, що розгорталася перед моїми очима, я все ж запитала, чи могла б відвідати її, і він погодився.
Коли я стояла там, держачи її за руку, молячись за неї і плачучи та знаючи, що невдовзі її відключать від системи життєзабезпечення, то казала ці слова: «Боже, будь ласка, прости мені, що мене так поглинули власні сімейні справи, що я не змогла розгледіти, в якому відчайдушному стані перебуває ця жінка. Я не забуду цього. Не забуду. За це я не буду себе проклинати, однак ніколи цього не забуду. Усе моє життя це буде мені нагадуванням про те, що не можна зволікати з допомогою іншим, чекаючи, поки в мене з’явиться час».
Будь ласка, зрозумійте; я не знаю, чи якісь мої дії могли би вплинути на долю моєї сусідки. Річ у тому, що коли люди таки вирішують заподіяти собі смерть, вони часто доводять справу до кінця. Відповідальність, яку я взяла на себе і про яку не забула, хоча минуло вже двадцять з лишком років, полягає в тому, що якщо я хочу допомогти, то мушу допомагати негайно.
Люди довкола вас присутні у вашому житті недарма. Можливо, ви відчуваєте, що жодним чином не можете їм допомогти, що ви самі знеможені до краю, однак Бог забезпечить вас усім потрібним, що ви маєте дати їм.
У часи апостола Павла Церква в Македонії опинилася в страшній нужді. Християни були найбіднішими з найбідніших. Але почули про біду в Єрусалимській Церкві та спромоглися на пожертву. Павло каже, що вони зробили свою невеличку пожертву з нестримною радістю. Той факт, що вони нічого не мали, не перешкодив їм допомогти іншим: «Серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости; бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую, із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим» (2Кор. 8:2-4).
Можливо, ваше фінансове становище страшенно важке. Пожертвуйте банку з юшкою безплатній їдальні. І хоч який важкий ваш емоційний стан, ви, однак, можете когось обійняти. Можливо, ви опинилися в страшній духовній скруті. Прошепотіть комусь слово підбадьорення. Не чекайте, перед тим як допомагати комусь, коли у вас буде більше грошей, більше енергії або одне, друге і третє разом. Нехай служіння буде втіхою для вас.
Щоденне прославляння
Ми з вами маємо благословення користуватися п’ятьма чуттями, завдяки яким дістаємо втіху і насолоду в цьому вельми важкому житті. Ми можемо використовувати свої чуття, щоб життя стало радіснішим і для нас, і для тих, хто з нами поруч, завдяки марнотратній любові, вмінню сміятися з абсурдности життя і завжди шукаючи нагоди підставити плече своєму другові. Щодня знаходьте причину прославити щось добре у своєму житті, навіть у дні, коли було б легше просто накрити голову ковдрою і відгородитися від своїх проблем. Генрі Новен каже: «Прославляння… це є невпинне підтвердження того, що під всіма успіхами й невдачами життя плине величний потік радости». Тож живіть, любіть і смійтеся нині, радісно прославляючи смак, дотик, зір, запах і звук.
МОЛИТВА
Отче, Ти обдарував мене багатьма дарами: свободою любити інших дотиком і словами, здатністю відчувати емоції, а також людьми, сповненими радости. Допоможи мені побачити усі свої стосунки й обставини Твоїми очима. Я хочу любити, сміятися й жити щедро! В ім’я Ісуса, Який і плакав, і сміявся, амінь.