Чи траплялося тобі описувати комусь із близьких людей щось пережите, але для цього бракувало слів? Може, тобі не вдавалося передати того, що сталося, з чим ти зіткнувся? Хоч твій співрозмовник із розумінням кивав головою, ти сумнівався чи навіть був упевнений, що насправді він не все розуміє і відчуває, що твої слова надто незграбні, мізерні, що ти ковзаєш по поверхні й не можеш передати глибини того, що намагаєшся сказати… Найкраще було б, якби твій приятель сам це пережив. Тоді ви були б упевнені, що принаймні частково розумієте один одного, що вже обоє маєте поняття, про що хочете говорити. Досвід – це ключ до розуміння до входу в реальність, яку неможливо виразити словами. Пережити щось на власному досвіді і почути про щось – це дві різні речі, особливо в сучасному світі, коли люди легковажать словом та його силою. Передання пережитого словами, вираженими людською мовою, завжди обмежує досвідченої реальности. Чи це означає, що ми не повинні ділитися тим, що переживаємо, тим, що для нас важливе, але є більшим за слова? Абсолютно ні! Є правда, яку потрібно висловити, хоч людська мова обмежуватиме її. Існують також переживання, які належить описати, хай навіть недосконалими словами.
Адже іноді слово – це єдиний шлях, яким Бог може прийти до людини. Він бере на Себе ризик обмежености, неточности людської мови та її поверховости, але не вагається виражати Себе саме так. Його велич, всемогутність настільки незмірна, що Він може не боятися використовувати «тільки» слово.
Що більше я заглиблююся в мову, якою Бог вирішив висловитися і представити Себе людині вперше в історії світу – а є це мова староєврейська – то більше захоплююся тим, наскільки вона глибока. І мене не дивує, що Всевишній саме її словами захотів описати і виразити себе. Утім, можна поглянути на це також з іншого боку – ця мова така надзвичайна і глибока, бо Бог виразив Себе в ній; присутність Всемогутнього в словах, реченнях, граматичних структурах надала їй особливого характеру. То вже не якась там пересічна мова – її освятила Божа присутність. Як це стало можливим? Якщо ти віриш, що Бог має вплив на довколишній світ, на хід історії, на кожне створіння, то не будеш здивований, що Він проникає в кожну реальність, через яку прагне виразити Себе. Не лише слово, але й музика і картини можуть бути способом Його вираження, чудесно «поширеним» завдяки Божій присутності.
Я глибоко переконана, що Бог хоче не лише, щоб Його описували, але й щоб переживали. Утім, нерідко варто заохотити нас до такого переживання. Це схоже на дегустацію страв. Справа не в тому, щоб наїстися шоколадом, крекером чи втамувати спрагу ковтком пресмачного гранатового соку, але в тому, щоб поласувати чимось таким, чого досі не було на нашому столі, або пригадати смак, знайомий з дитинства. Безперечно, слова Біблії – це щось більше, ніж міні-канапки на дегустації, а велич пережиття, яке вони дарують, неможливо порівняти з цілим полумиском вигадливих смаколиків і повним шлунком. Але те, що було записане на сторінках Святого Письма, як Старого, так і Нового Заповіту, запрошує ще глибше увійти в смакування Бога вповні. Слово, що міститься в Біблії, відкриває нас на реальність, яку без Бога неможливо досвідчити.
Читаємо в Євангелії: «Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить…» (Ів. 14:12), «чого око не бачило й вухо не чуло» (1Кор. 2:9). Це і є запрошення піти далі, ніж сягають слова, запрошення увійти у відносини. І то не в будь-які відносини, а із самим Богом. Слово заохочує нас, воно може описати ці відносини, але ти не досвідчиш їх, якщо слово не заангажує тебе, якщо кожен твій вибір не буде натхнений реальністю, котра заховалася під сукупністю звуків. Саме переконання, що іноді нам потрібне заохочення, що ми повинні почути, яким є наш Бог, надає мені сміливости описати те, як я переживаю свою зустріч з реальністю, схованою за словом. Якщо хтось хоче тут відкрити для себе структуровану лекцію з догматики чи біблістики – то не знайде її. Записані тут мною слова – це лише намагання передати досвід зустрічі із чимось, а радше з Кимось, кого неможливо виразити словами. Я не хочу вас наситити, втамувати ваш голод – зовсім навпаки! Хочу, щоб ви відчували голод, великий голод, щоб ви прагнули більшого! Не більшої кількости слів, описів, більше богослов’я, а більше досвіду, частіших зустрічей!
Ця книжка не є вичерпним описом постаті Святого Духа, Який надалі залишається найтаємничішою собою Пресвятої Тройці, це радше опис моєї зустрічі з Ним і спроба наблизити Його читачам. Описати те, що неможливо висловити, окреслити певною дефініцією Того, хто перевищує нашу найбільшу й найсміливішу уяву? Ні, не візьмуся за це! Не претендую написати про Нього все – зрештою, це неможливо. Не хочу, аби ви, прочитавши мою розповідь, сказали: «Тепер я знаю, хто такий Святий Дух». Хочу, щоб ви сказали: «Мушу пізнати Його! Не заспокоюся, доки не досвідчу Його». Хотіла б заохотити вас пройти найважчим у світі шляхом, який налічує заледве тридцять сантиметрів. За словами одного з моїх приятелів, це найдовші кількадесят сантиметрів, які людина повинна пройти у своєму житті. Це шлях від голови до серця. Між тим, як певні факти упорядковує наш розум, та тим, як їх переживає серце.
Я не маю наміру описати, як виглядає Дух, не хочу творити (чи згадувати вже створені) догматичні дефініції, які звичайній людині і так небагато про що говорять. Мене завжди захоплювало те, як на основі вчинків людини, її поведінки, можна сконструювати її психологічний портрет, визначити її риси. На підставі слідів, які залишає злочинець, можемо дізнатися, ким він є. Це важка й наполеглива праця, у ній є ризик помилитися, проте вона приносить плоди. Без тих, які створюють психологічні портрети, не вдалося б дійти до розкриття багатьох кримінальних справ. Звичайно, Святий Дух – не злочинець, але часто сам залишається непоміченим, залишаючи тільки свої сліди. По них також можна прочитати, яким Він є. Спосіб, яким Він діє, щось про Нього говорить, допомагає наблизитися до зустрічі із Ним самим.