Варто звернути увагу на те, що цей Божий Дух чинить у цьому описі народження світу існування. Святе Письмо лаконічно стверджує: «ширяв над поверхнею води». Ця дія нагадує інше значення староєврейського слова ruach. Це також «вітер», «повів», «подих»… Спільною рисою як духа, вітру, так і подиху, є те, що вони повинні перебувати в русі. Якщо вітер не дує, то це не вітер, якщо хтось не дихає, значить, він бездиханний, якщо дух не ширяє, не перебуває в русі, не чинить якоїсь дії, то нам буде важко його описати, важко буде ствердити, що він взагалі існує. Божий Дух у біблійному тексті завжди повинен виконувати якесь завдання, ми завжди пізнаємо Його через те, що Він виконує! А завдань у Нього чимало. Ці два перші вірші Біблії справді є провіщенням того, що ми прочитаємо на подальших її сторінках, у наступних книгах. Адже читатимемо про Духа, Який має виконати надзвичайно важливу місію, яку становлять різні біблійні події, і що найцікавіше: ця місія триває до сьогодні! Вона надалі актуальна! Вона ще не закінчилася!
Те, що Дух Божий з’являється в цілому описі створення лише в другому вірші книги, не означає, що Його роль закінчилася вже на початку творення. Ще раз погляньмо на першу главу Книги Буття. Те, що знаходимо в її перших двох віршах, не є описом початку творення світу Богом. Придивімося уважно: небо буде створене другого дня, а земля – третього. Тимчасом вірші, які нас цікавлять, забігають наперед і на самому початку повідомляють нам про те, хто стоїть за створенням як неба, так і землі. Який висновок з цього можна зробити? Вони є вступом до пісні, яку за мить почує читач. Вони скорочено подають те, що небавом буде описане детально. Говорять про увесь Божий витвір. Присутність Духа там якнайважливіша, особливо в контексті Його ширяння над водами, про яке було згадано раніше. Дух заспокоює, вносить спокій і гармонію в те, що могло б викликати в людини страх. Через Духа панування Бога сягає туди, куди людина через свій гріх боїться сягнути. Ширяння Ruach Еlochim над водною безоднею може становити певну аналогію до пізнішого твердження агіографа: все, що Бог створив, було добре. І тільки гріх порушить цю гармонію. Але не назавжди! Останнє слово належить не йому! І тут знову є поле для дії Духа, однак про це ще не зараз.
Можна також сказати, що Божий Дух в описі створення світу схожий на слово, яке там з’являється. Бог створює світ, мовлячи. Коли ми прочитаємо першу главу Книги Буття, то, поза сумнівом, зауважимо вираз «Сказав Бог… і так сталося», що звучить рефреном. Те, що Бог говорить, стається відразу, починає існувати, є реальне. Погляньмо ще раз на староєврейський текст. «Слово» – це по-єврейськи давар. Як легко здогадатися, це не єдине значення. Його можна перекласти також як «думка», «справа», «річ», «дія». І що цікаво, жодне з цих значень не виключає інше, а радше намагається показати, що насправді означає для єврея цей термін. Слово давар походить від кореня дбр, того ж, що і слово двора, тобто «бджола». Це багато про що говорить! Слово повинно виконувати роботу, завдання, місію; воно перебуває в постійному русі! Чи ми бачимо тут деяку подібність між словом і Духом? Слово, яке не може зупинитися, і Дух, Який повинен виконати певну місію! Так, як Дух перебуває над водами, так Слово Боже здіймається і перебуває у створінні! Поза сумнівом, усе те, що відбувається в акті творення, є нічим іншим, як діянням усієї Тройці, а отже, і Отця, і Сина, і Духа! Пізнання однієї з Осіб Тройці зовсім не означає нехтування інших – у цьому, між іншим, виражається таємниця їхньої єдности. Якщо я справді хочу пізнати Отця, то пізнаю також Сина і Духа. Якщо пізнаю Духа, то Він веде мене до Отця і Сина. Син також приготує мені зустріч і з Отцем, і з Духом. Саме ця дивовижна єдність ховається в Христовому заклику: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Ів. 14:9).
Вже раніше ми згадували, що людина була створена на образ і подобу Божу. Ми говорили про те, що це може виражатися у відмінності статі. Але ми добре знаємо, десь у душі відчуваємо, що це не вичерпує Божого образу, який є в нас. Маємо якесь глибинне передчуття, що ідеться ще про щось. Бог створює світ словом, що перебуває в постійному русі, в якійсь таємничій єдності з Духом, Який здіймається над водною безоднею. Це слово має силу! Велику силу. Бог говорить, і стається за Його словом! Немає жодного «але». Сказав, і так сталося! У Посланні до євреїв читаємо: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Євр. 11:3). Таку силу має наш Бог! З невидимого стає видимим. Але хвилинку… Ми є образом Бога-Творця! Саме так! Наше слово також має величезну силу. Але чи ми в це віримо? Чи усвідомлюємо, що може наше слово, коли в нас здіймається Святий Дух? З невидимого, зі слова, у видиме, у тіло… через віру, у Святому Дусі. Це зовсім не якесь побожне побажання, а реальність, яка повинна бути участю кожного християнина. Але пам’ятаймо про те, що слово є словом тоді, коли воно вимовляється, а не тоді, коли є побожною думкою, мрією десь у душі. Слово повинно бути висловлене. Бог сказав, і так сталося!
На жаль, у щоденному житті ми забуваємо, якою силою володіє наше слово, а також (який жах!) не пам’ятаємо про силу Слова Божого! Ми забуваємо, що воно «гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4:12), що воно діє і створює, що не спочило, а перебуває в постійному русі. Ти відчуваєш, що хворий, чи щось тебе болить? У тебе склалася непроста ситуація на роботі? Читай Боже Слово! Промовляй його вголос! Чи вважаєш, що Бог, Який за допомогою слова створив Всесвіт, не може через слово розв’язати твою ситуацію? У тобі ширяє Божий Дух – той самий, Який брав участь у творенні світу, не інший! Тож проголошуй Божі діла у своєму житті, у житті інших людей, і тоді побачиш, як слово стає тілом.
Гадаю, більшість з нас знає, що існує особливий зв’язок між словом Святого Письма і Святим Духом. Цей зв’язок, з одного боку, легко розкрити, а з іншого – важко осягнути нашим розумом. Неважко здогадатися, що саме натхнення, котре випливає з третьої Божої Особи, призводить до того, що слово, яке знаходимо на сторінках Біблії, відрізняється від слів, записаних поза нею. У вже згаданому фрагменті Послання до євреїв автор стверджує, що «Боже Слово – живе» (Євр. 4:12). Може, ми вже звикли до цього твердження, і воно не викликає в нас подиву, але ми також не замислюємося над ним глибше.
Якось під час мого навчання (додам тільки, що це не були богословські студії, і відбувалися вони у світському університеті) мені трапилася нагода переконатися, як мої знайомі, що не були обізнані з церковною термінологією, сприймають правду про те, що Боже Слово живе. Пригадую, як, чекаючи на лекцію, я сіла в кутку коридору і витягнула Біблію; я читала якийсь фрагмент зі Старого Заповіту. Це викликало велике зацікавлення в одного з присутніх, який підсів до мене. Зав’язалася дискусія про Святе Письмо, його цінність. Пам’ятаю, що тоді я використала термін «живе Боже Слово», і саме це твердження викликало неабияке здивування в тієї людини. «Живе Слово? – здивувалася вона. – Живими є книжки про Гаррі Поттера, адже там хоча б рухаються картинки». Це зауваження з однієї сторони було комічним, а з іншої – вказувало на брак сприйняття духовної реальности. На брак віри цієї людини в реальність, що виходить поза межі того, що ми бачимо. На жаль, у нинішньому світі це не рідкість. Існує чимало людей, які, незважаючи на те, що виросли в християнському оточенні, десь втратили свою віру (або взагалі її ніколи не мали) і не бачать різниці між книгами Біблії та іншою античною літературою. Ця різниця повинна бути очевидна для кожного, хто зветься учнем Ісуса. Слово, яке Бог споконвіку скерував до людини, не перестало бути актуальним, живим, дієвим. Воно не загинуло ані тоді, коли пророк перестав виголошувати послання від Всевишнього, ані тоді, коли християнська спільнота в Коринті відчитала те, що Павло прагнув їм передати через лист. Це слово надалі живе!!! Воно надалі актуальне! Над ним безустанно ширяє Божий Дух – той самий, Який брав участь у справі творення! Цей дух, який живе також у кожному християнинові, допомагає весь час наново відкривати те життя, яке Бог погодився зв’язати зі словом.
Однак все це до кінця (і навіть наполовину) не пояснює, як Бог – три Особи Пресвятої Тройці – з’єднався зі словом. Деякий передсмак цієї великої таємниці дає нам Пролог Євангелія від Івана. Завдяки йому ми можемо зрозуміти також участь Сина у творенні світу. Реальність слова, крізь яку проникає Бог, перевищує навіть багате значення, що криється в староєврейському слові давар, вона виходить поза межі людського розуму, але також відкриває його на таємницю, на радісне здивування, яке колись стане нашою участю.