Події Пісні Пісень відбуваються ізраїльською весною, коли сади повні квітів, листя і зелені. Усе буяє! Дощі зимово-весняної пори напоїли землю, вона заявляє про свою живучість, готується до давання плодів. Саме тоді відчувається, що все пробуджується; тому зовсім не дивує такий сценарій любовної пісні, яка увійшла в канон Святого Письма. Поділена на ролі оповідь про любов на перший погляд може видатися далекою від інших книг Старого Заповіту, і це може знеохотити нас шукати в ній Божого Духа, але це лише перше враження.
Двічі в тексті книги в заклику Нареченої з’являється відсилання до вітру. Вона закликає: «Прокинься, о вітре з півночі, і прилинь, вітре з полудня, повій на садок мій: нехай потечуть його пахощі! Хай коханий мій прийде до саду свого, і нехай споживе плід найкращий його!…» (П.п. 4:16). Коли ми читаємо переклад, то нам може бути важко побачити в ньому зв’язок зі Святим Духом, але коли поглянемо на староєврейський варіант, тобто мовою оригіналу, то зауважимо, що там двічі з’являється слово ruach. Те саме, яке в інших місцях перекладено як Дух. Звичайно, ми не можемо сказати, що тут не йдеться також про вітер, особливо якщо зосередимося на першому із пластів цього тексту, яким є опис любови між двома закоханими. Однак ми вже знаємо, передчуваємо, що тут ідеться про щось більше, що не лише красу почуттів між жінкою і чоловіком прагнули возвеличити ті, які внесли Пісню Пісень у канон Святого Письма. Постараймося зануритися глибше і відкрити, чому цей текст можна вважати найсвятішою зі всіх книг. Наречена закликає, взиває Духа! Закликає, щоб той прибув і пронизав її усю. Адже сад тут є символом тіла тієї, яка кличе. Цей Дух – приготування до її єднання з коханим, символ її Нареченого. Текст Біблії тут неоднозначний. Ким є той «любий», якого вона запрошує? Чи він є Духом, якого вона кличе? Здавалося б, таку інтерпретацію підтверджує паралелізм цього висловлювання: звертання до коханого двічі – за першим разом його ім’я звучить як ruach, а за другим – dodi, тобто «коханий мій!». Отож, Наречена певним чином вказує на сутність свого коханого, залишаючи, однак, читачеві деяке поле для інтерпретації. Так, наче вона говорить між рядками про сутність Бога, Який є Сином, але також Духом, наче вона не хоче однозначно висловити таємницю, яку носить Бог.
Цей заклик коханої, мабуть, є відповіддю на раніше двічі промовлені її коханим слова: «Щоб ви не сполохали, щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!» (П.п. 2:7; 3:5). Заклик Нареченої є виразом великої туги, виразом її прагнення, яке може заспокоїти лише Наречений. Вона будиться і кличе, чекаючи свого любого. Саме туга за любим будить її, але цей любий не чужий їй; вона вже раніше пізнала його любов, він зачарував її, і тепер вона готова на зустріч з ним. Незважаючи на те, що вона сама закликає його, це відбувається не без його участи, адже завдяки його любові вона доростає до такого рішення і хоче з’єднатися з ним.
Якщо поглянемо на Пісню Пісень як на символічний образ взаємин Бога та Ізраїля, а згодом також Бога і Церкви, то зауважимо, який правдивий образ ховається під розповіддю про любов тих двох закоханих людей. Що цікавіше, ми побачимо, що самі є учасниками цієї захопливої любовної історії. Тут не місце, щоб детально розглядати усю книгу і вказувати в ній на ті моменти, які відкривають читачеві правду про любов Бога до вибраного народу і Церкви, тому зосередьмося на згаданих раніше фрагментах, в яких ми знайшли зв’язок зі Святим Духом.