Детально вивчаючи біблійні описи, в яких ідеться про уділення Святим Духом, зауважую, що неодноразово спосіб такого уділення описано за допомогою дієслів, які певним чином асоціюються в нас із водою. Наповнення, виливання, занурення… Усі ці слова стосуються «водної» реальности. Читаючи ці описи, ми повинні пам’ятати, що вони з’явилися в краї, де вода є життям, де усе, що пов’язане з нею, має позитивне значення, де її достаток провіщає месіянські часи. Так само є зі Святим Духом: Його виливання, наповнення Ним, занурення в Нього – це ніщо інше, як звернення до адресатів тих текстів: Месія вже прийшов, тепер панує достаток, настали месіянські часи!
Час, який надійшов, не є якоюсь зовнішньою оболонкою, якоюсь реальністю, що лише посередньо торкається нас і не надто впливає на те, що з нами відбувається. Месіянські часи відображаються в нашому серці! Вони змінюють нашу сутність, впливають на нашу ідентичність! Можемо запитати себе, як це можливо. Відповідь тут тільки одна: через Святого Духа! Саме завдяки Йому усе це є можливим. Він змінює навколишній світ, Він змінює наші серця, Він змінює нашу ідентичність. Коли ми отримуємо Його як дарунок від Отця, то вже ніщо не залишається таким, яким було. Вже ніщо не може бути таким, як досі!
Гадаю, ми не раз чули, що когось перемінила любов. Трапляються такі ситуації, коли людина, відчувши, що її люблять, і що вона сама може любити, змінюється до невпізнання. Нам відомо, які великі чуда може чинити любов батьків до своєї прийомної дитини. Різні проблеми, які були з нею пов’язані, зникають під впливом любови – звичайно, це не відбувається миттєво і вимагає великої наполегливости, витривалости і послідовности, а втім, такі ситуації трапляються. Ми знаємо, наскільки сильно може нас змінити любов до того, кого ми справді любимо. Той, кого люблять, отримує сигнал про те, яким він може бути, яким є в очах того, хто його любить. Той, хто по-справжньому любить, знає, що в цій любові є якесь божевілля, яке дає змогу бачити більше, аніж можна зауважити очима, воно дає змогу відкрити щось таке, чого не бачать інші.
Думаю, що кожні батьки хотіли би бачити у своїй дитині якісь свої риси, можливо, те, чим гордяться, що є їхньою особливістю. І в цьому немає нічого поганого, доки вони не захочуть створити свою ідеальну копію. Замість того, щоб поділитися з дитиною тим, що в їхньому житті, в їхній сутності найкраще, вони прагнуть зробити її ідентичною собі. Але якщо в людей така подібність може залишитися тільки в рамках побожного побажання (адже ми не знаємо, чи наші діти співатимуть так, як ми, малюватимуть так само прекрасно і успадкують від нас чудові мовні здібності), то у випадку взаємин Бога як нашого батька і нас як Його дітей вже є інакше. Бог може обдарувати нас тим, що в Ньому найкраще, що є Його сутністю, що вирізняє Його з-посеред усього існуючого. Бог не тільки може це учинити, але робить це, ризикуючи, що Його дар не всі зауважать, оцінять, приймуть. І як не дивно, Всевишній обдаровує нас не тому, щоб знівелювати наше різноманіття, всіх зробити однаковими, а зовсім навпаки: Він хоче, щоб наша схожість із Ним видобула з нас джерело нашої неповторности. Бог є ідеальним Батьком.
Навіть якщо ти вважаєш, що твій батько прекрасний і чудовий (а мій саме такий є!), то повинен собі усвідомити, що він є слабким відображенням того, яким є Бог. Він – лише незграбний відбиток того, що несе в собі оригінал. Пригадую, як одного разу я дивилася на малюнок п’ятилітньої дівчинки, на якому, за її словами, була зображена «Дама з горностаєм». Я дивилася і бачила щось схоже на велетня з гусеницею. Розповідаючи про те, що зображено на малюнку, мала образилася, що я не впізнаю картину, яку вона бачила в музеї. А що б було, якби я ніколи не бачила оригіналу і повірила, що саме так виглядає «Дама з горностаєм»? Очевидно, захоплення цим твором здалося б мені зовсім незрозумілим, і я сумнівалася би в адекватності того, хто назвав цю картину шедевром. Так само є і з нашим Небесним Отцем – ми пізнаємо Його через примітивні спроби відтворення. Лише Бог є оригіналом, і тільки Він є прикладом люблячого батька.
Цей чудовий і люблячий нас Батько вирішив обдарувати нас Своєю сутністю, найбільшим даром, який взагалі існує. Він постановив вкласти в наші серця надзвичайний подарунок, який перебільшує всілякі сподівання. «Любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5:5). Бог, Який є любов, хоче, щоб Його сутність оселилася в серцях Його дітей. Як Він це робить? Ми вже знаємо Божого фахівця у сфері любови! Ми знаємо, що Божий Дух особливо пов’язаний з цією Божою прикметою. Хіба хтось інший може спеціялізуватися у виливанні себе? Чому цей дар виходить поза межі нашого розуміння, чому ми не могли його сподіватися? Розлити в серцях любов – це означає, як ми вже сказали, розлити сутність Бога, розлити самого Бога. Описуючи відносини між особами Пресвятої Тройці, догматична теологія говорить про любов між Отцем і Сином, яка є Духом. Вона така велика, така сильна, така жива, що є особою, рівною двом іншим. Неймовірно, чи не так?! І ту саму любов Бог дарує нам! Не іншу! Ту саму! Щоб ми в цьому не сумнівалися, автор Послання до римлян пише: «…Святим Духом» (Рим. 5:5)! А отже Тим, Який є любов’ю Бога-Отця і Сина, а водночас Особою! А ми? Де у всьому цьому ми? Неймовірним і подиву гідним є те, що завдяки Святому Духові ми беремо участь у цих взаєминах любови в Пресвятій Тройці! Ми були долучені до цих надзвичайних Божих відносин. Такий є наш Бог! Такий щедрим є Всевишній, такий марнотратний, коли дарує. Коли ми поглянемо на наше життя, нам може здатися, що Господь, Який обдаровує нас, недбалий і характеризується марнотратністю дарів. Чи багато з тих, які формально вважають себе християнами, усвідомлюють, чи, принаймні, намагаються зрозуміти те, що отримали?
Бог дає неабиякі дарунки, для Нього важливо не просто дати щось, аби дати. Він дає те, що найкраще і найпотрібніше. Без Його Духа ми будемо безпорадні, загублені і не здатні творити з Ним батьківсько-синівські відносини.
Варто також пам’ятати, що Бог ніколи не відбирає подарованих дарів. Ми можемо не розпаковувати подарунок або погратися ним і закинути в далекий кут, але Він ніколи не забере в нас те, що подарував. Гріх може засмутити Божого Духа, Який у нас перебуває, але він безсильний Його прогнати. Бог не боїться гріха і не втікає, коли бачить його. У тому самому посланні, де йдеться про розливання любови, трохи далі читаємо: «А де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5:20). Це виразно показує, що Бог не полишає грішника, не обділяє Своєю благодаттю тих, які загрузли в гріху. Тут знову благодать розливається, як Божа любов, як Святий Дух.