Отож-бо… Про кого ж, врешті, мова в шістдесят першій главі Книги пророка Ісаї? Про пророка? Тільки про пророка? Невже Святий Дух є лише над ним? Тож як нас повинно це стосуватися, якщо пророк Ісая не живе вже добрих декілька тисяч років? Ми вже згадували, що Боже Слово живе, а що це означає? Це означає, що воно не вмирає разом з тим, хто його промовляє, що живе довше і повніше, ніж той, хто є інструментом, необхідним для його вираження! Адже слово належить не до «інструментів», а до Духа. Саме Він взиває. Пророк Ісая був лише однією ланкою низки пророцтв, які допомагали вказати на Того, Хто від початку Свого людського життя крокував у тіні Святого Духа. Того, чий голос ототожнювався з голосом Руах Елогім.
Серед багатьох прекрасних текстів Нового Заповіту мені особливо подобаються ті фрагменти, в яких Ісус інтерпретує Писання, коли Він відкликається до Старого Заповіту. Тоді в нас є неймовірна нагода, щоб відкрити їхню глибину в Божій інтерпретації! Тоді ми можемо черпати з глибини самого Бога. Описуючи дорогу учнів до Емаусу та їхню зустріч з таємничим мандрівником, євангелист Лука зазначає, що той «виясняв їм зо всього Писання» (див. Лк. 24:13-34). Шкода, що не було записано, до яких віршів відкликався Ісус, як Він їх вияснював, як проголошував їм Добру новину! Так хотілося б почути ці слова і разом з учнями, котрі тікали з Єрусалиму, стежити книга за книгою за Старим Заповітом. Дякувати Богові, в Євангелії є інший опис того, як Ісус читає та інтерпретує слова Святого Письма!
Подія, яку описав євангелист Лука, відбувається в Назареті. У цьому галілейському містечку, де зростав Ісус, була синагога, тобто місце, де читають і коментують Святе Письмо, а також моляться Богові. Це місце служить також школою хлопцям, які вивчають у ній напам’ять Закон, інші біблійні тексти та історію свого народу. Поза сумнівом, серед них навчався також і Ісус, знав цю синагогу з дитинства, коли після повернення з Єгипту оселився тут разом зі Своїми батьками. Мабуть, Він неодноразово брав участь у богослуженнях у цій синагозі, слухав слова пророків, які Його провіщали, молилися Богові на тому місці. Та врешті прийшов час, коли Він стає, щоб читати і коментувати Святе Письмо. Чи Він робить це вперше в цьому місці? Невідомо, але ми можемо припустити, що то було вперше відтоді, як Він розпочав Свою публічну діяльність. Можливо, Його співвітчизникам було цікаво, чи те, що вони вже зрозуміли, є правдою. Чи їхній сусід вирізнявся якоюсь особливою мудрістю. Чи Він застане їх зненацька і чимсь здивує. Адже вони добре Його знають, бо Він зростав разом з ними, Він – їхній співвітчизник. Вони також добре знають слова Писання, неодноразово слухали їх і, мабуть, самі читали.
Мабуть, це було щось неймовірне – почути слова, які вже є тілом, вже сповняються. Їх читав Той, про Кого говорив пророк. Навіть якщо Він, між іншими, говорив про Себе, слова жили власним життям – набагато глибшим, ніж Ісая міг припусти, і стосувалися також Того, Хто тільки мав прийти! І прийшов, а Дух промовив через Нього дуже виразно. Дух проголосив сповнення обітниць. Ісус чітко вказує на те, що «сьогодні збулося Писання»! Що це означало для тих, які Його слухали? Це означало, що Він – Месія, що якраз настали месіянські часи, ті часи, яких всі очікували! Так, це вже прийшло, це співучасть усіх зібраних у синагозі Назарету. Дух голосить про Свою вірність, про сповнення обітниць, про прихід очікуваного часу! Саме Він увів Ісуса в рідну Йому синагогу, щоб голосити про здійснені очікування. Про надії, які справдилися.
А якою була реакція тих, які все своє життя слухали про вірність Бога, про сповнені обітниці і про великі, незбагненні діла Господні? Не так вони собі це уявляли, не так, на їхню думку, повинно було бути. Вони не розпізнали тіні Святого Духа, в якій крокував їхній сусід, якого вони знали віддавна, який виховався серед них. Вони не упізнали голосу Святого Духа, бо надто призвичаїлися до своїх звичних схем. Думаю, що ця сцена по своїй суті дуже сумна. Чи вам траплялося приготувати для когось сюрприз – добре продуману несподіванку, яка не сподобалася, яку не зауважили чи яку проігнорували? Бог відвічно це планував, продумував найменші деталі зустрічі в Назареті. Він нетерпляче чекав тієї миті, коли об’явить: Він Є! Є Той, на кого ви чекали! Він прийшов, я задовольнив прагнення, які жили у ваших серцях! Сьогодні настав день сповнення! Але ця несподіванка не втішила Тих, для кого вона була приготована, вона не захопила, хоч була захопливою для Того, хто її приготував. Голосу Духа не розпізнали.
Але якщо ці слова вже сповнилися, то чи мають вони для нас якесь значення? Адже Ісус вже здійснив Свою місію. Якщо вони стосувалися Його, то яким чином вони стосуються нас? Чи ми взагалі можемо їх приписати на свій рахунок? Саме в цьому полягає неймовірність слів Святого Письма! Вони стосуються дійсности, яку важко осягнути людським розумом. Завдяки тому, що ці слова говорять про Ісуса, у них може себе віднайти кожен, хто був занурений у Його смерть і воскресення. Кожен, хто під час хрещення отримав Святого Духа. Тепер твоє життя є життям в Ісусі! Тепер ти можеш крокувати в тіні Святого Духа, тепер маєш нагоду стати Його вустами.
У нас може виникнути питання: навіщо це все? Навіщо Дух хоче промовляти через нас про справи, які Він здійснить, наприклад, через когось іншого? Навіщо Він взивав через Ісаю, якщо дійсно сповнив цю місію аж через Ісуса? Минуло трохи часу, поки слова стали тілом, і то ще не обов’язково так, як уявляли собі ті, котрі їх слухали першими. Відповідь очевидна: Божий Дух є духом, Який пробуджує віру в сповнення обітниць, даних Господом. Ось причина того, чому Він взиває через Ісаю про Свою місію: пробудити віру, пробудити очікування, які Бог здійснюватиме.
Іноді ми можемо запитувати себе, чи обов’язково висловлювати обітницю, яку Бог вклав у наші серця, чи обов’язково говорити про те, яких Його справ ми сподіваємося. Авжеж! Це необхідно! Облишмо навіть питання того, що тільки промовлене слово може стати тілом, але зосередьмося на тому, яке свідчення дає наша віра в Божу Всемогутність. Дух, Який волає через нас, прагне зроджувати надію і віру в серцях, котрі почують Його голос. Він хоче переконувати в тому, що в Бога є чудовий план, що Бог бачить наше становище і хоче його змінити. Ми справді перебуваємо в прекрасному становищі порівняно з першими адресатами Книги пророка Ісаї. Вони чули тільки провіщення про повноту того, що відбудеться, а в нас є повнота! У нас є Ісус, Який є сповненням усіх обітниць. Нам рукою подати до тих всіх благословень, які Бог вилив на наше життя. Тому ми тим більше не можемо затулити вуста Святому Духові, Який хоче переконувати світ у тому, наскільки Бог добрий і всемогутній.
Коли ти ідеш на роботу, у школу, університет, на зустріч з друзями, то пам’ятай, що ти ідеш, а над тобою ширяє, у тобі перебуває Божий Дух. Він помазав тебе і послав, щоб ти проголошував добру новину про те, який твій Бог. Ти можеш казати, що це неможливо, бо твоє життя нічим непримітне, що хоч і є в ньому щось добре, але є також і гріхи, тож як? Як Він може послуговуватися тобою у великому плані, який у Нього є для світу? Для Нього твій гріх справді не є перешкодою, для нього це не складність. Звичайно, з цим може бути важко тобі, бо гріх перешкоджає слухати Божий голос і йти за ним, але не Йому. Твій гріх Йому не перешкоджає, коли Він хоче попросити тебе про співпрацю. Твої вуста можуть стати Його вустами – досить Йому тільки захотіти. Сила Божа «здійснюється в немочі» (2Кор. 12:9). Що слабшим ти будеш, то сильніше буде Його заклик. І тим більше зростатиме Його слава, а не твоя.