Термостат
Коли ми переконані, що проти нас цілий світ – від дружини до батьків, то варто спочатку замислитися, чи проблема не в нас самих. Можливо, саме наша температура досягла критичної позначки – і термостат зламався. Кипіння розуму може призвести до вибуху та психічного захворювання.
Саме в цей момент необхідно звернутися до «сантехніка» чи «електрика», щоб не довелося потім кликати «пожежників». Я маю на увазі, що варто піти до професійного та духовного провідника. До слова, із власної практики знаю, що існують групи, які надають подружнім парам змогу зустрітися задля обміну думками та досвідом. Їх можна створити у своїй парафії, з метою відновити цінності спільного життя, або ж у соціяльних центрах, які надають психотерапевтичні послуги.
Звільнити емоції
Коли негативних подій забагато, треба зуміти дозволити собі і партнерові невеличке «виверження» емоцій, якими вони не були б. Коли ви відчуєте власні недоліки та зрозумієте вади іншого, це допоможе твердо стояти на землі, не літати серед повітряних замків. Та будьте обачні, щоби вибух емоцій не призвів до фізичної агресії!
Усмішка
Інколи проблему вирішити дуже легко: простою усмішкою або жартівливим зауваженням. Але це не має бути сарказм, який руйнує усе навколо себе.
«Не їж мене!»
Деякі конфлікти потребують тривалого часу, щоб «перетравитися». Необхідно віднайти цей час, знаючи, що партнер може потребувати на це довшого періоду. Інколи процес «травлення» ускладнений, інколи людина «блює»… Під час такого «травлення» багато історій зникає, а основні поживні речовини («подружні вітаміни») засвоюються організмом. У тілі людини це типовий фізіологічний процес, який у кожного проходить по-своєму, як і роздуми над тим, що сталося.
Після розмірковувань, що необхідні для правильної оцінки ситуації, знову хочеться «їсти», але коли партнер запропонує вам «частинку себе», постарайтеся не поглинути його цілком!
Монстри
Як я вже писав, навіть за умови висловлення згоди на одруження певна частина нашого розуму все ще не готова або ж не погоджується з деякими аспектами чи суперечностями, що зумовлено слідами колишніх стосунків з іншими людьми. Такий процес може перетворитися на несподівану поведінку чи нетипові реакції, які ведуть до ускладнення взаємин у новому домі. Це схоже на появу монстрів. Вони, як добро і зло, становлять частину нашого внутрішнього світу. Їх необхідно прийняти, як у казці «Красуня і чудовисько», й випустити на волю. Одразу зауважу, що самотужки зробити це вам не вдасться.
«Реагуй!»
Якщо в партнера проявляються якісь незрозумілі симптоми, що свідчать про справжнє страждання, необхідно бути із ним поруч, не претендуючи на роль психотерапевта. Головне, аби ця особа відчула, що ви піклуєтеся про неї, навіть якщо при цьому мовчите. За будь-яких умов треба уникати слів на кшталт «реагуй» чи «прокинься» і не говорити про можливі непередбачувані наслідки. Наприклад, коли людина перебуває в депресивному стані, то спонукання до дії може збільшити відчуття неспроможности та вини, що явно не буде їй на користь. У такі хвилі також не варто змінювати якісь особливі переконання партнера, адже це лише спричинить агресивну реакцію.
Попросити допомоги
Отець Ксаверій Гатті писав у своєму щоденнику: «Бувають хвилі сухости, апатії. Через сутінки Господь прагне показати нам цінність світла»[1].
Це заклик до молитви. Вона має не лише духовний аспект, а й є засобом примирення психіки з давніми спогадами та актуальними проблемами, з очікуваннями та розчаруваннями. Це також засіб примирення із собою та іншими. Наше життя єднається з життям іншого і життям усесвіту. Молитва не замінює зовнішньої допомоги, а доповнює її.
Поразка
Ми вже наголошували на важливості чеснот, але навіть найкращі люди деколи втрачають терпіння, перетворюючись на розгніваних дітей. Часто за цим приховується необхідність визнати свою невдачу як чоловіка чи загалом як особи, а прийняти поразку та безсилля ой як нелегко!
Трагедією для людини є її прагнення влади. Саме тому вона створює для себе образ всемогутнього бога-диктатора. Але справжня всемогутність Господа об’явилася в земному житті Ісуса Христа. Він не був надзвичайно сильним фізично і закликав усіх приймати слабкості світу та себе самих, навчаючи нас спокійно із цим жити.
Пара і біль
Тут не йдеться про страждання через хворобу, крадіжку, пожежу чи через те, що син одружився і житиме в іншому місті. Я хотів би наголосити саме на болі партнерів, коли вони, замкнені в чотирьох стінах, мають зрозуміти подружню дійсність, про яку дотепер мало що знали. Усе це може відбутися за рік після весілля або навіть раніше. Деякі сім’ї не опиняються в таких ситуаціях, і це може свідчити про те, що вони належать до щасливих винятків.
Не буває безболісних пологів! Те саме відбувається при народженні нового подружжя. Попри те, що саме біль відкриває нові горизонти, у ньому немає жодного автоматизму.
Підсумовуючи усе вищесказане, наведу перелік (нехай і неповний) різних типів болю:
- Біль, коли ми розуміємо, що інший нам не належить і все зовсім не так, як ми собі це уявляли.
- Біль, зумовлений усвідомленням того, що подружнє життя не є ліком від усіх хвороб, потреб та проблем, які ми носили в собі з дитинства.
- Біль несподіванки, коли ми почуваємося, як у клітці, хоча мріяли про незалежність від усього світу, котрий нав’язував нам відповідальність.
- Біль від туги за родиною, особливо якщо в дитинстві нами надмірно опікувалися.
- Біль та розчарування в моменти злости, самотности чи нудьги через неприйняття та нерозуміння таких ситуацій.
- Біль від усвідомлення того, що навіть сексуальна принадливість може перетворитися на перевірку чи рану або ж узагалі зникнути на якийсь час.
- Біль від розуміння того, що ми не ідеальні батьки як для малюка, так і для підлітка.
- Біль, зумовлений зрадою (реальною або ж уявною).
Але подружнє життя дає і полегшення болю, пропонуючи партнерам можливість втішити одне одного, розділити страждання і перетворити його на близькість. Якщо росте внутрішня турбота, то біль наближає нас до страждань світу і ховається в тиші молитви. Кожні пологи, окрім болю, дають неймовірну радість народження. Але не забуваймо і про маленькі повсякденні втіхи, адже інколи достатньо однієї усмішки!
ЧОЛОВІК І ЖІНКА. ОДНА МОВА – РІЗНІ ЗНАЧЕННЯ
У подружніх стосунках прихована ще одна пастка, про яку мало що знають і яка полягає у відмінності лінгвістичних «кодів», котрі використовують чоловіки та жінки. Це призводить до того, що та сама фраза може бути по-різному інтерпретована. Граматика і синтаксис спільні, відмінність полягає в присвоєнні значення.
Наприклад, після звичайного робочого дня подружжя повертається додому і хтось запитує: «Що ти робив сьогодні? Як минув день? Кого зустрів?». Якщо питання поставлене дружиною, то чоловік відреагує з нетерпимістю. Жінка проявила інтерес та зацікавленість, а чоловік, натомість, сприйняв це за втручання в його особисті справи.
Те ж запитання з вуст чоловіка (якщо не спричинене ревнивістю) не тільки подобається дружині, а й породжує водоспад інформації, який вона виливає на нього, описуючи все до найменших дрібниць, радіючи, що йому це цікаво.
«Може підемо на морозиво?». Якщо це сказав чоловік, то контекст такий: «Я супроводжуватиму тебе», а от жінка ставить наголос на «Ми разом йдемо на морозиво». І якщо чоловік відповість, що він втомлений чи не хоче нікуди іти, то дружина може зрозуміти це як відмову не від морозива, а від спільного задоволення.
Отже, чоловік уважніший до новин, що містяться в розмові, і часто наголошує на поділі ролей та приналежності. Переважає раціональний аспект, наголос на «я». Жінки, натомість, більше наголошують на аспекті взаємин (як ти турбуєшся про мене, а я – про тебе) та прагнуть до співпраці, союзу, емоційного аспекту «ми». Історія чоловіка – мисливця та воїна – прописала в його ДНК ідею та прагнення змагання. Жінки, які залишалися вдома на господарці, були відкриті до співпраці та обміну думками.
Давніми часами зумовлена і більш синтетична чоловіча мова, в якій використовують сухі короткі фрази, окрім тих випадків, коли треба когось вмовити (клієнта на роботі) чи комусь сподобатися (що теж є своєрідним завоюванням).
Чоловік мало слухає, але вимагає, щоб слухали його. Мовчання ж свідчить про підготовку до дій, атаки чи втечі. Навіть його пісня – це військовий марш, хор уболівальників, який демонструє силу групи.
Жінка боїться чоловічої тиші або ж розуміє її як байдужість. Вона використовує всі можливості для того, щоб говорити і розповідати про себе, виявляє свої емоції через сміх або плач. Вона більш відкрита до слухання. Спів жінки – це звернення до групи (під час богослужінь чи в садку) або ж обмін мелодіями чи пошук акордів.
ЗМАГАННЯ І СПІВПРАЦЯ
У сучасному суспільстві чоловіки дуже чутливі до применшення своєї ролі та пов’язаних із нею привілеїв – і навіть не намагаються прийняти ідею співпраці. Це стосується не тільки родини, а часто набуває вигляду якогось альянсу проти спільного ворога.
Попри емансипацію, жінки також не виробили чіткої моделі поведінки, яка поєднувала б і збагачувала б принцип рівности, зберігаючи за собою функції годувальниці. Через прогресивне знецінення цієї функції внаслідок прагнення отримати доступ до всіх суспільних відповідальностей, жінки виробляють у собі типово чоловічу ментальність змагання, до якої вони не готові емоційно.
Чоловік підготовлений до змагань і поєдинків тисячоліттями, а в перемозі чи командуванні він шукає не доброзичливости, а поваги і страху. Натомість жінка, окрім визнання своїх професійних досягнень, очікує також і симпатії, любови та вдячної готовности підлеглих, що трапляється дуже рідко. У ній прихований материнський інстинкт, який прагне об’явитися хоча б символічно. Саме так з’являються розчарування та неспокій, яких не компенсують взаємини з чоловіком. А чоловік біля сильної супутниці життя займає захисну позицію, намагаючись залишити потенційне поле бою.
[1] Це особисті замітки з часів хвороби, молитви та праці з молоддю отця Ксаверія Гатті, священика з Ламеції-Терме. Опубліковані Coprativa editoriale Ligea, Lamezia Terme, 1983.