ГРАМАТИКА СПІЛКУВАННЯ
Наведу кілька основних засад[1], які регулюють міжособистісне спілкування. Деякі з них очевидні, але, спрощуючи їх наскільки це можливо, я вирішив проілюструвати їхню цінність у житті пари та родини, де більшість інформації породжує емоційну втому і суттєво впливає на якість взаємин.
Не йдеться про коректне використання мови з її граматичними правилами, хоча формальною чіткістю не варто нехтувати. Мені важлива якість та міжособистісні значення фрази чи жесту. Необхідно приділити увагу «єрархії» інформації, себто тому:
- що говорять особи одна одній;
- як;
- де;
- в якій ролі;
- з якою метою;
- з якими емоціями.
ВЕРБАЛЬНЕ І НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ
Усі знають, що існує вербальне спілкування (письмове чи усне, а також жестикуляція, якою послуговуються глухонімі) і невербальне.
Вербальне спілкування використовують для передавання інформації. Зазвичай воно виважене, хоча деколи особа говорить навіть протилежне до того, що насправді думає. Із певного погляду, це комунікація дорослих людей, яка з часом постійно розвивається.
Невербальне спілкування застосовують переважно для уточнення якости стосунків між двома чи більше особами (любов, ненависть, симпатія, цікавість, наказ, підпорядкування). Воно більш спонтанне і менш контрольоване, часто виявляє справжні почуття, які можуть суперечити вербальній інформації. Типове для спілкування мами з немовлям або ж людини із домашніми тваринами.
Воно має свою споконвічність та стандарти і часто дуже насичене емоційно. До нього належать міміка і жести: усмішка, дотик чи стиснутий кулак є зрозумілими сигналами; вказівний палець показує напрям або запрошує наблизитися, а рух голови виражає згоду чи незгоду. Простий потиск руки може містити різну інформацію: ніжність, байдужість, співучасть, дружбу чи огиду. Інші відтінки взаємин присутні в тоні голосу, котрий дає змогу відчути, як розуміти просте: «Підійди» – як наказ чи запрошення, а також роз’яснює справжній сенс запитання чоловіка дружині: «Ти спиш?».
У подружніх взаєминах поведінка у своїй комплексності (слова, вчинки, жести) набуває комунікативного значення. Коли чоловік замикається в читанні журналу чи не випускає з рук пульта до телевізора одразу після того, як повернувся з роботи, не сказавши ні слова дружині чи дітям, це може свідчити як про звичайну втому, так і про щось інше.
Коли хлопець і дівчина приходять на побачення гарно вбрані і приємно пахнучи, то очевидно, що вони хочуть сподобатися одне одному. А неакуратний вигляд може означати як байдужість до особи, так і цілковиту довіру в домашньому оточенні. За відстанню між людьми, коли вони гуляють чи сидять, теж легко зрозуміти, наскільки близькі їхні відносини.
Навіть фактор часу бере участь у визначенні стосунків, що особливо помітно, коли хтось спізнюється або ж, навпаки, приходить завчасно. Він набуває емблематичного значення в сексуальних взаєминах, адже кожен із партнерів демонструє повагу до ритмів іншої особи, «тренуючись», щоби виробити спільний ритм, який підсумовує когнітивний та емоційний рівень, якого вони досягнули.
«ЧОМУ ТИ МОВЧИШ?»
Тиша деколи перетворюється на драматичне спілкування. Вона може свідчити про дистанцію, злість, нудьгу або байдужість чи, навпаки, про уважне слухання; може інформувати про потребу побути на самоті, щоби поміркувати над чимось (дає змогу чоловікові та дружині прислухатися до власного серцебиття).
У будь-якому разі, часте мовчання свідчать про сповільнення або вичерпаність взаємного інтересу. Окрім того, воно спричиняє в партнера певне нерозуміння, що може призвести навіть до параної: «Тобі нецікаво спілкуватися зі мною!», «Ти мене більше не кохаєш!» або «Хтозна, про що чи про кого ти зараз думаєш!».
Коли розбіжності занадто великі, то конфлікт справді може перетворитися на тишу. І тоді навіть фізичний контакт уже нічого не змінить, адже подумки партнери все ж далеко одне від одного.
«У МЕНЕ БОЛИТЬ ГОЛОВА»
Навіть деякі психопатологічні симптоми можуть бути закликом, повідомленням, проханням про допомогу чи спробою контролювати взаємини. Більшість іпохондричних нарікань («Я зле почуваюся, а всім байдуже»), особливо в пар літнього віку, мають одну просту мету: утримати біля себе дітей або ж вплинути на їхні рішення.
Якщо говорити про простіші ситуації, то головний біль є також способом повідомити іншому про своє прагнення побути на самоті. Запаморочення та непритомність свідчать про напруженість («Допоможіть хоч хтось!»), біль у шиї чи хребті може означати «Я хотів би, щоб мені зробили масаж», а надмірне харчування іноді є прихованим проханням допомогти заповнити «порожній простір» у розумінні чи почуттях.
ДЕ?
Ідеться про місце, фізичне середовище та обставини, в яких відбувається спілкування. Ці чинники впливають на нього так, що можуть навіть радикально змінити значення комунікації. Наприклад, дискусія між чоловіком та дружиною набуває різного прояву, якщо поруч є діти або ж коли подружжя перебуває в спальні. Комплімент щодо зовнішности, який давній шкільний товариш робить заміжній жінці, котру випадково зустрів у магазині, – це одне, а комплімент у закутку розважального клубу – уже зовсім інше.
ВІЛЬНІ ВІД УПЕРЕДЖЕНЬ
У книзі «Прагматика людського спілкування» особливу увагу приділено шкідливим наслідкам таких парадоксальних фраз, як «будь спонтанним». Зазвичай вони присутні в усіх типах людських взаємин, але в стосунках чоловіка з дружиною або батьків із дітьми набувають негативного забарвлення, паралізуючи слабких осіб. Наведу кілька прикладів таких висловлювань: «Не приймай схем поведінки інших», «Ти маєш звільнитися від упереджень» або «Обери скромну весільну сукню».
Це парадоксальні фрази, адже за нібито вільним вибором ховається примус. Деякі з них – справжні пастки: «Начувайся, якщо перестанеш мене поважати» (як поважати тих, хто погрожує?); «Можеш просити все, що хочеш, і я це зроблю, але я тобі не служниця» (першу частину фрази заперечує інша); або ж «Твій самостійний і врівноважений розвиток настільки важливий для мене, що я ніколи не залишу тебе самого» (цікава самостійність, чи не так?).
Із часом молоді пари віднайдуть аналогічні фрази у своїх взаєминах, і головне, щоб це сталося до того, як такі висловлювання зроблять свою чорну справу. Досвідченіші подружжя, котрі вже пережили бурі часу та вірус спілкування, можуть вважати, що в них виробився імунітет.
«ХОДІМО В КІНО»
Тут важливо, аби точно розуміти те, що кожен із партнерів хоче сказати насправді. Правильний «переклад» полегшує і покращує взаємини.
У фразі «Ходімо увечері в кіно», обраній через свою банальність посеред сотні інших повсякденних фраз («Що на обід?», «Сходиш зі мною в магазин?» «Треба піти на батьківські збори», «Вимкни світло», «Може, купимо автомобіль?»), перетинаються три аспекти чи риси людського спілкування: новина, роль і почуття.
Зміст повідомлення
Перша риса стосується змісту повідомлення, новини. Чоловік каже дружині, що вони йдуть до кінотеатру. Вона може відповісти, що «це чудова ідея» або ж «краще завтра», «як скажеш» чи взагалі відмовитися. В останньому випадку чоловік може дорікнути, мовляв, «якби все залежало від тебе, то ми ніколи не виходили б із хати». Усі ці фрази містять у собі новину, певну інформацію.
Визначення ролі
Але разом із новиною йде і визначення ролі, яку грає кожен із партнерів у взаєминах: рівний, головний, підлеглий. А ще важливим є те, наскільки ця роль визначена. Її можна пояснити простою фразою – чий голос є вирішальним, якщо, звичайно, право голосу має кожен із подружжя. Вибір іти в кіно чи ні – зовсім не проблема, але якщо розбіжність поглядів стосується такого питання, як народження другої дитини, то цікаво, кому належатиме це вирішальне слово? Визначення ролі кожного з партнерів часто є причиною багатьох конфліктів.
Емоційний стан
Третя риса повідомлення стосується емоційного стану між співрозмовниками: пристрасть, любов, дружба, згода, симпатія, антипатія, ненависть, страх, байдужість, цікавість тощо.
Розшифрування
Простою фразою «Ходімо увечері в кіно» чоловік може сказати (залежно від тону, часу та контексту) чимало різних речей:
- близькість («Я хочу зробити тобі щось приємне»);
- направленість (особисте рішення);
- дух співпраці (будемо вирішувати разом);
- критична позиція («Ти ніколи не виходиш із дому»).
І це ще не все! Якщо йдеться, наприклад, про фантастичний фільм, котрий дружина вважає нудним, то це запрошення можна вважати ігноруванням її смаків.
По-різному можна зрозуміти і «Так, ходімо» дружини:
- близькість («Навіть якщо такі фільми мені не подобаються, я з радістю піду з тобою»);
- направленість (мовляв, все одно вирішую я);
- мовчазна згода («Як скажеш»);
- критична позиція («Ти навіть не зауважив, наскільки я втомлена»).
Можливі й інші інтерпретації (які ще треба зрозуміти) цього простого запрошення на перегляд фільму.
ДЕ ПЕРЕВАЖАЄ ВЛАДА, ТАМ ЗНИКАЄ ЗАДОВОЛЕННЯ
Зазвичай, коли у взаєминах часто йдеться про визначення ролей, то зменшується задоволення від перебування разом, і це стосується не тільки подружніх стосунків.
Пару можна вважати відносно ефективною, якщо простори відповідальности та самостійности кожного з партнерів чітко визначені. Розбіжності поглядів не ставлять під сумнів стабільности зв’язку, а навпаки – зміцнюють його, збільшуючи радість від перебування разом.
Аби досягнути цього рівня, доречно, щоб час від часу партнери дивилися одне одному в очі та намагалися прочитати в них переживання і справжні причини тієї чи іншої поведінки, яка зумовила, нехай лише на секундну, але все ж незгоду при спілкуванні. Це дасть змогу дійти простого порозуміння: «Саме це я і хотів тобі сказати» – і «Ти мене переконав» у відповідь.
На жаль, вербального спілкування недостатньо, адже люди не завжди щирі. Необхідно, щоби була чітка відповідність між вербальним повідомленням та невербальною поведінкою, емоційним станом, визначенням ролей та інформації як такої.
Цікавий ребус. Насправді ж усе дуже природно і спонтанно, якщо прагнеш бути близьким з особою, уникаючи масок і обладунків, адже саме вони перешкоджають людям «торкнутися» одне одного та пізнати справжніх себе з усіма слабкостями та вадами. Необхідно зняти з себе усе, щоби пізнати, хто ти. Поступитися владою, щоб бути з іншим.
[1] Необхідно згадати дослідження школи Пало-Альто з Каліфорнії щодо «інтерактивного поводження людини», яке дало змогу сформувати основні правила чи аксіоми спілкування.