У Святому Письмі Бог найменований кількома назвами, що виражають Його істоту, діяльність, властивості й атрибути. Головні з них такі: Ел, Еліон, Елоаг, Елогім, Шаддай, Лдонай, Ягве (Єгова) й Саваот.
1) ЕЛ загально означає Бога або Божество майже в усіх семітських народів (за винятком етіопської мови). Повний етимологічний родовід і значення наймення “Ел” досить спірні, заплутані й непевні. Багато біблістів добачають у ньому гебрейський корінь, що у вільному перекладі можна відтворити фразами: “бути сильним”, “бути міцним”, “Всемогутній”. Знову інші наголошують більше арабський корінь, що означає “передовий”, “який знаходиться на фронті чогось”, “фронтовик”, “прямує до мети”, “відмінник”, “провідник”, “губернатор”, “намісник” тощо. “Ел” – це найбільш поширена назва Бога, вона містить у собі загальну концепцію про всемогутність, владу, авторитет і маєстат Бога та набула широкого розповсюдження в світі через Біблію.
Лінгвістичними єдиноутробними нащадками наймення “Ел” є Еліон, Елоаг та Елогім. Крім цього, “Ел” з’єднується з багатьма біблійними власними іменами й географічними назвами, як складова частина в словосполученнях і фразах, наприклад: Ел Шаддай, Бог Всемогутній (1 Мойс. 17:1); Ел Бет-Ел, Бог Бетелу (1 Мойс. 35:7).
2) ЕЛІОН. Гебрейське наймення “Еліон” означає Всевишній, Найвищий. Воно натякає на трансцендентність єдиного Бога, Якого очевидну всевишність чи найвищість годі пізнати органами чуття або дослідом, бо вона логічно усвідомлюється й безпосередньо сприймається досвідом (пережиттям) Бога вірою, інтуїцією, чуттям і спостереженням. Трансцендентність Божої всевишности є протилежністю іманентності нашої низької землі, що підпадає дослідові й яку пізнаємо органами чуття. Інакше кажучи, джерелом пізнання трансцедентної всевишности єдиного Бога є безпосередній досвід (пережиття, спостереження), а джерелом пізнання іманентности низької землі є дослід (посереднє розумове досліджування матеріальних речей).
Назву “Еліон” у Святім Письмі здебільшого зустрічаємо в складних словах, де два чи більше коренів в’яжуться в одне слово або фразу докупи, наприклад: Ел-Еліон (Всевишній Бог, 1 Мойс. 14:18-20,22); Ягве-Еліон (Всевишній Господь, Пс. 46 (47):3), як також ім’я “Еліон” не раз трапляється як окреме самостійне слово (Всевишній, 4 Мойс. 24:16),
3) ЕЛОАГ, ЕЛОГІМ. Елоаг і Елогім – це похідні форми від імени “Ел”. Перша форма (Елоаг, по-арабському Аллах чи Алла) подана в однині, а друга (Елогім) – у множині. Вони наголошують повноту, достойність і величність природи Бога, щоб ми шанували й поклонялися Йому. Однинне ім’я “Елоаг” трапляється в поетичних текстах Біблії, головно в Книзі Йова. Ім’я “Елогім” у множинному граматичному числі завдає чимало клопоту для перекладачів Святого Письма. Ім’я “Елогім” досить широко поширилося в Біблії та вживається на позначення різних понять слова “Бог” чи “боги”. Отже, Елогім передусім виражає назву єдиного правдивого Бога (1 Мойс. 1:1; 5:22; 6:9; 11; 17:1,3, 15, 18; 20:3,6; 5 Мойс. 4:35; Ісуса Навина 22:22; Пс. 7:10-12; 56:3; 77:7); позначає анголів (Йова 1:6; 2:1); жителів шеолу (1 Самуїл. 28:13); людей, наділених божественною силою й даруваннями: вождів, королів, президентів, суддів тощо (Пс. 8:6,7) та врешті поганських і християнських уявних богів, ідолів, бовванів тощо (2 Мойс. 12:12; 32:1,4; 5 Мойс. 29:17; 32:17; Рута 1:16; 1 Самуїл. 5:7; 2 Царів 1:2-3; 19:18; 2 Хронік 13:9.; 32:15; Неем. 9:18; Йова 1:5; Псальма 113:12-16; Дан. 11:37-39).
4) ШАДДАЙ. Ця назва Бога походить із глибокої давнини, однак її етимологія неясна, непевна й досі є предметом словесних наукових змагань. Правдоподібно, слово “Шаддай” має в своїй основі корінь “шдд”, що означає “бути навальним”, а це натякає на всемогутність Бога, цебто всемогутній Бог має необмежену владу, виняткову силу, всевладний авторитет і підкоряє Собі всіх і все (1 Мойс. 17:1; 28:3; 35:11; 48:3; 49:25). Ім’я Шаддай виступає в Біблії як окрема самостійна назва, головно в Книзі Йова, та в складних словах, тину “Ел-Шаддай” (Всемогутній Бог, 1 Мойс. 17:1; 49:25).
5) АДОНАЙ. Назва Бога “Адонай” часто трапляється на сторінках Пророцьких Книг Біблії. Гебрейське слово “Адон” означає мій Пан, мій Господь, а множину від нього “Адонай” можна перекласти на мої Пани. У стосунку до людей слово “Адон” являло собою титул, що ним дана особа виявляла пошану до свого співрозмовника чи адресата. Щодо єдиного Бога, то євреї, а зокрема пророки, послуговувалися назвою “Адонай”, як епітетом, з дієсловом в однині, щоб таким чином підкреслити суверенність або повновладність Бога, як також щоб показати людям їхню залежність від Господа й повинність підпорядкуватися Йому, як це роблять слуги у відношенні до своїх панів або як жінки коряться своїм чоловікам. Говорячи знову про поганських чи уявних богів, вони звичайно вживали слова “Адонай” із дієсловом у множині.
6) ЯГВЕ, ЄГОВА. Євреї з глибокої давнини для позначення в Біблії єдиного правдивого Бога постійно вживали своєрідної їм назви Ягве (Єгова). Це ім’я набуло широкого розповсюдження за часів Мойсея й по ньому. Спочатку євреї дивилися на Бога, як на споконвічного, всемогутнього й незмінного Творця й Правителя всього видимого й невидимого. За днів Мойсея їхнє розуміння Бога значно поширилося.
Коли на горі Хориві Бог об’явився Мойсеєві, то на його запит: “Яке Його ім’я?” – Господь відповів: “Я Той, що є, сущий” (2 Мойс. 3:13-15). Ця відповідь об’явила людям глибше розуміння Бога, як Того, Який є сущий, самобутній та вічновірний Своїм обітницям і заповітам-союзам, даних їхнім батькам: Авраамові, Ісаакові й Якову. Інакше кажучи, євреї тепер пізнали, що Бог являє Собою не тільки абсолютного Творця всього видимого й невидимого, споконвічного Вседержителя й Постачальника всього необхідного для життя, але Він також визволить їх із єгипетської неволі-рабства, учинить їх Своїм народом, Своєю власністю більше всіх народів, візьме Собі їх за народа (2 Мойс. 19:5-6), введе їх до Ханаану й дасть їм у спадщину землю, текучу молоком і медом (2 Мойс. 6:4-8).
Отже, слово “Ягве” в гебрейському оригінальному тексті складається з 4 приголосних літер: “JHWN”, – це так звана в мовознавстві тетраграма, – і його етимологія базується на Господніх словах: “Я Той, що є, сущий” (2 Мойс. 3:14). Таким чином назва “Ягве” походить від кореня дієслова “бути” й означає самобутнього, споконвічного й незмінного Бога, вічновірного укладеним Своїм заповітам-союзам і обітницям, зокрема про спасіння людей.
Ягве означає абсолютну самобутність. Він являє Собою споконвічне й незмінне буття, цебто справжнє, не створене, буття, що існує самостійно, без наслідування відомих чи наявних зразків. Самобутність Єгови визначається неповторною, оригінальною своєрідністю, не схожою на нікого й на ніщо.
Ягве самобутній у Своєму бутті, діяльності й абсолютно незалежний від будь-яких впливів людей та всього видимого й невидимого. Він – це єдина, постійна й вічна основа всього існування; Він першопричина Самого Себе, всього живого й неживого та всіх рухів; Ягве має Своє буття від Самого Себе, а не від когось чи чогось іншого. Йому тільки притаманне абсолютне буття, як таке, натомість усі створіння й усе інше має буття від Нього.
Ягве – це назва Бога, що наголошує Його вічновірність у додержуванні обітниць і заповітів-союзів, укладених із людьми.
Євреї в найщирішій побожності, пієтеті й шанобливій повазі ставилися та ставляться до імени Ягве. Сповнені святим страхом, щоб часом не образити Бога марним і безпотребним покликуванням імени Ягве (2 Мойс. 20:7), як також щоб не зловживати ним у щоденних зносинах, – вони залюбки замість Ягве почали вживати Адонай або Елогім.
Ягве трапляється в Біблії в словосполучних комбінаціях, типу: “Ягве їре” – Господь нагледить (1 Мойс. 22:8,14); “Ягве Рафа” – Господь – твій Лікар!” (2 Мойс. 15:26); “Ягве Ніссі” – Господь – мій прапор (2 Мойс. 17.15); “Ягве Цебаот” – Господь Саваот (Ісаї 1:9); “Ягве Шалом” – Господь миру-спокою (Суддів 6:24); “Ягве Цидкеню” – Господь – наша праведність (Єремії 23:6); “Ягве Шамма” – Господь тут присутній (Єзекіїля 48:35); “Ягве Ра” – Господь – мій Пастир (Пс. 22:1) тощо.
У Біблії майже послідовно вживається імени Ягве, коли йде мова про Бога в Ізраїлі, натомість у мовленні про Бога між поганами широке застосування має ім’я Елогім.
7) САВАОТ (ЦЕБАОТ) загально означає небесні, духовні й фізичні сили або воїнства, що Бог має в Своєму розпорядженні. Слово “Саваот” найчастіше зустрічається в Біблії в пов’язанні з ім’ям Ягве, як його опозиція (прикладка), для позначення Божої присутности з Його силами, наприклад: Ягве, Бог Саваот; Ягве, Бог ізраїльських військ; Ягве, Бог небесних сил; Ягве, Бог небесних світил тощо (1 Самуїл. 4:4; 17:45; 2 Самуїл. 6:2; Псальми 79:5,8; 83:2,4; 88:9; Ісаї 1:9, 6:3; 37:16, Осії 12:6). Ім’я Саваот часто зустрічаємо в Пророцьких Книгах Біблії.
У Новому Заповіті широке застосування мають тільки дві грецькі назви Бога: “THEOS” і “KYRIOS”. Першим ім’ям позначається єдиного справжнього християнського Бога, а також і уявних поганських богів, натомість друге ім’я відповідає своїм значенням старозаповітній назві Ягве й передається українським словом Господь. Крім цього, Новий Заповіт замість назви Ягве-Господь вживає таких фраз: “Альфа й Омега”; “Який є, був і має прийти”; “Початок і Кінець”; “Перший і Останній” (Об’явлення 1:4,8,17; 2:8; 21:6; 22:13)