На підставі Святого Письма – Старого й Нового Заповіту – існує тільки один, живий, правдивий, вічний Бог, Який є споконвічний, безпочатковий, безконечний (нескінчений) та Незмінний у Своїм бутті й досконалості, премудрий, всемогутній, всюдиприсутній та всезнаючий Дух (5 Мойс. 4:35; Ісаї 44:6; Псальма 89:3; Ісаї 45:5-6; Єремії 10:10; Даниїла 6:27; Марка 12:29,32; Івана 17:3; Псальма 146:5; 137:2; Дії Ап. 15:18; Приповістей 5:21; 15:3; Псальма 101:28; 138:7-10; Єремії 23:23-24; 1 Тимофія 1:17; Євр. 4:13; 1 Мойс. 17:1; Ісаї 45:12; 1 Мойс. 1:1-3; Псальма 106:25-29; Наума 1:5; Ісаї 40:26-29; Дії Ап. 17:24-28; Даниїла 4:32; Луки 1:25; Євр. 1:3,4; Римлян 1:20; Івана 4:24; 2 Мойс. 33:20; Псальма 18:2; Івана 1:18; 1 Тимофія 1:17; 6:16).
Бог чинить усе за постановою Своєї святої волі на Свою славу як найбільш люблячий, ласкавий, милосердний, довготерпеливий, справедливий, пребагатий на ласку, добрість і правду Отець, Який любить усе Своє створіння, а зокрема Його любов особливо велика до людей; Він прощає їм їхні гріхи, поєднавши (примиривши) світ із Собою в Ісусі Христі (Матвія 5:45,48; 1 Петра 1:15-16; 5 Мойс. 32:4; Ісаї 57:15; Луки 6:36: Пс. 118:37; 97:9; 98:8,9; Якова 5:11; Пс. 85:5; 114:5; Луки 10:30-37; Матвія 9:36; 14:14; Луки 7:13; Євр. 4:15; 1 Івана 4:9-10,16; Івана 13:1; 14:21; 16:27; 17:23; Римлян 5:8; Ефесян 2:4-10; 1 Тимофія 2:4).
Бог – це надприродна, верховна, духовна субстанція або єство. Він створив усесвіт – небо й землю; усе, що живе та знаходиться на них, усе видиме й невидиме. Він управляє й керує всесвітом (1 Мойс. 17:1; Йова 36:22,26,30-33). Історія виявляє нам Божу святу, неминучу (обов’язкову, невідмінну) волю в світі, здійснення Його плянів і постанов серед людей і через людей. Світ не виник сам із себе й не існував вічно. Бог – це надсутність усіх і всього, Він начало, першопричина всього буття, всіх речей, їхньої діяльности й рушійної сили. Він, вічний у Своїм бутті й перебуванні, є основою та причиною всесвіту, всіх і всього.
За філософічно-теологічними середньовічними поглядами, Тома Аквінський стверджує, що “Бог – це абсолютна правда та причина всього буття (сущого)”. Григорій Сковорода навчає, що “першопричиною всього існуючого (всього буття) є Бог, бо Він є причиною всьому, а Йому ніхто. Коли б Бог кимсь чи чимсь зумовлювався (спричинювався), то втратив би Свою Божественність і став би залежним від когось чи чогось іншого. Бог не може втратити Своєї Божественности гак само, як ніщо тілесне (матеріяльне) не може її набути”. Врешті митрополит д-р Іларіон у 20-му сторіччі так схарактеризував Бога: “Першопричина всіх рухів, всього живого є Бог. Матерія складається з протонів, що вічно рухаються. Хто їх рухає? Наука не встановила першопричини. Наука не може створити найменшої й найпростішої живої істоти – червяка – ані оживити нікого й нічого”.
Майже всі визначення Бога філософами й теологами, якщо вони навіть нехибні, то проте неповні. Тільки Малий Катехизм Вестмінстерського Визнання Віри з 1643 року на четвертий запит – Хто є Бог? – подає біблійне й найбільш задовільне визначення Бога такими словами: “Бог – це Дух безконечний, вічний і незмінний у Своїм бутті (існуванні), мудрості, силі, святості, доброті (милосерді) і правді (Івана 4:24; Йова 11:7,8,9; Псальма 89:2; Якова 1:17; 2 Мойс. 3:14; Псальма 146:5; Об’явлення 4:8; 15:4; 2 Мойс. 34:6,7).
Біблійне розуміння й визначення Бога містить у собі сутність й атрибути Бога. Під сутністю Бога треба розуміти Його духовність, самобутність, неосяжність і вічність. Близькими або тотожними своїм змістом із словом “сутність”, але відмінними від нього звуковою формою, треба вважати наступні варіянти й синоніми: субстанція, єство, істота, суть, природа й натура.
1) ДУХОВНІСТЬ (ДУХОВІСТЬ). Бог – це дійсна Субстанція, Єство, Істота, Сутність, однак не матеріяльна, а духовна, як і навчав Ісус Христос, апостол Павло та інші Божі мужі. “Бог є Дух” (Ів. 4:24). “Існує звичайне тіло (фізичне, видиме, тлінне, смертне) й духовне тіло” (невидиме, нетлінне, безсмертне, вічне; 1 Кор. 15:40,46-50; Луки 24:39). Духовність Бога виявляється через притаманні Духові ознаки, а саме: невидимість, безсмертність і особистість.
Бог невидимий, бо Духа годі бачити фізичними очима. Господь сказав Мойсеєві: що людина не може бачити Його та жити (2 Мойс. 33:20). Апостол Іван свідчить, що ніхто ніколи не бачив Бога (Івана 1:18), а апостол Павло називає Господа невидимим Богом (Римлян 1.20; Колосян 1:15; 1 Тимофія 1:17; 6:16). І хоч у Біблії написано, що деякі особи бачили Бога (наприклад: 1 Мойс. 32:31; 2 Мойс. 3:6; 24:9-11; 4 Мойс. 12:6-8; 5 Мойс. 34:10; Ісаї 6:1 тощо), то фактично вони не бачили Божої сутности (єства, істоти), а тільки рефлексії Його Божества, відображення Його обличчя, наче в дзеркалі, відблиски Його слави та врешті Його анголів (Івана 1:32; Євр. 1:7; 1 Мойс. 16:7-14; 22:11-18; 2 Мойс. 3:2-5; Суддів 6:11-23; 1 Царів 19:5-7; 2 Царів 19:35; 1 Мойс. 18:13-33). Усе ж таки Святе Письмо стверджує, що всі спасенні віруючі люди одного дня побачать Бога, одержавши нові, прославлені тіла в день воскресіння мертвих (Псальма 16:15; Йова 19:25-27; Матвія 5:8; Євр. 12; 14; Об’явлення 22:4).
Духовість Бога виражається також у тому, що Він вічноживий. Дух виключає не тільки ідею видимої матерії чи тіла, а також наявність життя в матерії. Бог живий, а всі ідоли мертві (Пс. 113:9-17; Ісуса Навина 3:10). Смертність несумісна з Божеством. Бог живе й діє. Бог не тільки Сам вічноживий але Він є також першоджерелом всякого життя – людей, і тваринного світу й рослинного світу. Він безпосереднє першоджерело світу, що постав із Його веління, а не з саморуху матерії, як твердять атеїсти. Він єдина, постійна й вічна основа всього існування, а найголовніше – вічного життя (Івана 5:26; Псальма 35 (36):10; 83 (84):3; 1 Самуїл. 17:26; Матвія 16:16).
Врешті духовність Бога позначається властивою Йому особистістю. Загально під особистістю розуміємо сукупність властивостей та особливостей певної істоти; зокрема тут відіграють велику ролю своєрідні риси характеру, темперамент, обдарованість, інтереси та інші внутрішні душевно-психологічні характеристики даної особи. Особистість людини, безперечно, становить її дух, а ніколи її фізичне тіло. Правда, в людині особистість і речовинність об’єднані в одній особі на час земного життя. З моментом смерти особистість або дух відокремлюється від речовинности, від фізичного тіла. Тіло гине, а особистість позостається. У день воскресіння мертвих особистість знову з’єднається з тілом.
У Бозі існує особистість без речовинности, без фізичного тіла. Тому Гегель та інші філософи помилялися, представляючи Бога, як безособового духа, бо, власне, сама суть і концепція духа невідмінно містять у собі особистість.
Істотною ознакою особистости є самосвідомість і самовизначення. Самосвідомість Бога полягає в тому, що Він ясно розумів Свою божественну сутність, Свої божественні особливості, Своє божественне завдання й ролю у всесвіті та в пляні спасіння людства (2 Мойс. 3:14; Ісаї 45:5; 1 Кор. 2:10,11). Святе Письмо теж говорить, що Бог, за Своєю святою волею й невідмінною постановою, визначив Своє місце в житті народів, в житті кожної окремої особи та Свій лад і компетенцію у володінні небом і землею (Йова 23:13,14; Римлян 9:11; Євр. 6:17). Бібліописці не раз представляють нам Бога, Який посідає психологічні характеристики особистости, як, наприклад: чутливість, волю, бажання тощо (1 Мойс. 6:5; Псальма 102:8-13; Івана 3:16; 1 Мойс. 3:15; Псальма 113:11; Івана 6:38; 1 Мойс. 18:19; 2 Мойс. 3:7; Дії Ап. 15:18, 28).
Бог – це особовість. Люди можуть мати з Ним спільність, поділяти з Ним радість і смуток, звертатися до Нього в усіх справах (1 Мойс. 1:3; 11:5; Псальма 93:9; 1 Мойс. 6:6; 5 Мойс. 1:37; 2 Мойс. 20:5; Псальма 110:4; Дії Ап. 14:15; Неем. 9:6; Псальма 74:7,8; Даниїла 4:32; Псальма 103:27-30; Матвія 6:26-30).
2) САМОБУТНІСТЬ, САМОІСНУВАННЯ, САМОЕКЗИСТЕНЦІЯ. Бог має основу Свого буття в Самому Собі; інакше кажучи, Він самостійний у Своєму існуванні й діяльності, незалежний від людей, їхніх впливів, від всесвіту, природи й дій ззовні.
Ми, люди, та всесвіт маємо основу нашого буття поза собою, не в нас самих. Бог – це безпосереднє першоджерело фізичного й вічного життя, це першопричина всього існуючого видимого й невидимого, Бог створив світ і все, що в ньому, Він єдина, постійна споконвічна основа землі й неба, Він першорушій творчої сили, руху матерії й якісних перетворень у ній. (Приповістей 16:4; Дії Ап. 14:17; 17:24-28).
Бог Сам ствердив Свою самобутність такими словами: “Я той, що є, сущий” (2 Мойс. 3:14), а також вона увіковічнена в Його імені Ягве (2 Мойс. 6:2-3). Божа самобутність базується не на Його волі, але на Його своєріднім єстві. Він існує й діє необхідністю Своєї верховної, надприродної, самокеруючої сутности-істоти.
3) НЕОСЯЖНІСТЬ, БЕЗМЕЖНІСТЬ, БЕЗМІРНІСТЬ, БЕЗКРАЙНІСТЬ, ТРАНСЦЕНДЕНТНІСТЬ. У відношенні до простору, наш Бог є необмежений, безкрайній, не зумовлений ніякою географічною територією й космічними просторами Він, як Духовне Єство, фактично є надпросторовий і надприродний. Ніхто й ніщо, навіть найбільш обширне, не може Його охопити чи вмістити. Навпаки, ввесь обмежений світ і космічні простори абсолютно залежать від Нього. (1 Царів 8:27, 2 Хронік 2:5; Єремії 23:24; Псальма 138:7-12; Ісаї 66:1-2, Дії Ап. 7:49; 17:24,28). Бог перевищує всяку вимірність, переходить межі людського розуміння, знання й досліду. Він пробуває всюди та скрізь Своєю духовною істотою й є повністю присутній у кожному місці Своєю надприродною силою, владою та знанням. Хоч, правда, завдяки безтілесности Бога й пізнавальної неспроможности людського розуму й органів чуття нам тяжко повністю збагнути недосяжність і безмежність Божої сутности.
4) ВІЧНІСТЬ (СПОКОНВІЧНІСТЬ, ПОВСЯКЧАСНІСТЬ, БЕЗЧАСОВІСТЬ). Під вічністю ми розуміємо споконвічність (безпочатковість, безконечність, нескінченність) Божої сутности у відношенні до часу. Вічноживий Бог віків – це першопричина часу, часових інтервалів, епох і періодів, Він зумовлює часові послідовності. Бог вічноживий, бо Той, Хто існує з причини Своєї своєрідної сутности-істоти й має буття в Самому Собі, мусів бути повсякчасно й буде продовжувати Своє буття нескінченно (1 Мойс. 21:33; Псальма 89:2; 101:27,28; Ісаї 57:15; 2 Петра 3:8; Євр. 1:2; 11:3; Івана 1:3).