«Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її? Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб надвір була висипана та потоптана людьми. Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі. Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі. Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жаден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все. Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім. Кажу бо Я вам: коли праведність ваша не буде рясніша, як книжників та фарисеїв, то не ввійдете в Царство Небесне!»
Ми всі знаємо, що відбувається, коли революційна партія приходить до влади. Одна справа обурюватися, знаходячись осторонь, але зовсім інша – формувати уряд і керувати країною. Тепер усе має бути продуманим і правильно організованим, враховані все ті сторони життя, на які революціонери раніше просто закривали очі. Після кожної революції виникають два питання. По-перше, чи зможе новий уряд впоратися з основними обов’язками краще за своїх попередників, чи не виявляться обіцянки партії, що перемогла, лише порожнім базіканням? По-друге, чи залишаться ті, хто прийшов до влади, вірні своїм ідеалам або, подібно до всіх інших, вони почнуть свою роботу в сяйві слави, з благими намірами, а закінчать її, загрузнувши в корупції і безладі?
Ісус почав «революцію», абсолютно не схожу на всі ті, що здійснювалися в Його час. Передусім, Йому треба було переконати юдеїв, що Він несе із Собою саме те, чого вони увесь час чекали і в що вірили. Але, головне, Ісус і Його послідовники мали довести людям можливість жити по-новому – саме так, як Він говорив у Нагорній проповіді. Проте це було нелегко, оскільки багато хто неправильно розумів те, що відбувалося. Одні сприймали Ісуса як великого учителя єврейського народу, інші вважали, що Він підміняє юдаїзм якоюсь абсолютно новою релігією.
Але з тексту Євангелія від Матвія (5:13-20) ми дізнаємося, як Ісус вирішує ці завдання. Він пропонував щось дійсно революційне і одночасно – саме те, що лежало в основі всіх традицій ізраїльського народу. У цьому уривку, що йде за вступом до Нагорної проповіді, Ісус каже, що Він прийшов не порушити, а виконати «Закон чи Пророків». Далі буде пояснено, що це означає, а у вірші 7:12 ми знайдемо підсумок Його проповіді: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому Закон і Пророки». Після цих слів слідує строге попередження, що треба дуже уважно прислухатися до настанов Ісуса і точно виконувати їх (7:13-27).
Отже, уривок, що розглядається нами, є свого роду ключем до подальшого оповідання. Тут Ісус закликає Свій народ стати істинним Ізраїлем, але цей Його заклик можна віднести до всіх християн. Для Ісусових сучасників було нелегко зрозуміти значення усього сказаного. Бог призвав Ізраїль бути «сіллю землі», але ця країна була подібна до усіх інших – з політиками, міжусобицями, війнами і революціями. У стародавньому світі сіль була єдиним засобом зберігання продуктів від псування, і Бог вибрав Ізраїль в якості тієї «солі», яка не повинна втратити свої особливі якості, щоб Він міг врятувати світ від розкладання і руйнування. Називаючи Ізраїль «світло для світу» (наприклад, у віршах Ісаї 42:6; 49:6), Бог хотів, щоб цей народ приніс світло в найтемніші куточки світу. Єрусалиму – місту, що стоїть на пагорбі, належало стати маяком надії для всього світу. Але що ж станеться, якщо люди, покликані бути носіями світла, стануть частиною пітьми? Ісусові послідовники, попереджені про цю небезпеку, повинні були дотримувати Божі закони. Саме вони своїм праведним життям могли показати іншим народам, що Творець, Бог Ізраїлю – істинний Бог, Якому слід поклонятися.
Можна уявити, про що говорили деякі юдеї, обговорюючи Ісусову проповідь: «Що ж, от ще один новий учитель, який має відповідь на всі життєві питання! Але в нас вже є інші учителі – це фарисеї, які пропонують своє розуміння Закону. Чим же відрізняється від них ця людина?»
Ісус прямо відповідає на це запитання. Книжники і фарисеї не учать бути відданими тому Богові, чиє правління тепер вривається у світ як Царство Небесне. Той, хто хоче жити в новому світі, що створюється Богом, повинен прямо зараз обрати для себе таке праведне життя, про яке книжники і фарисеї могли тільки мріяти.
Ісус не збирався відмовлятися від існуючого Закону і Пророків. Обіцянки, дані Богом народу Ізраїлю, повинні виконатися через Месію, і тепер Христос тут. Для Ізраїлю – і через Ізраїль для людей всього світу – відкрилася можливість здійснити Божий Заповіт, змінивши не лише свою поведінку, але і серця, і думки.
Ісус утілив все те, чим мав стати народ Ізраїлю. Він став сіллю землі, світлом для світу. Розіпнутий заради спасіння світу на вершині гори, Христос став маяком надії і нового життя для кожної людини. Ісус закликав людей молитися Своєму Отцю, і основою виконання Закону і Пророків стала Його самовіддана любов до Бога.
Тому слова Божі, звернені через пророків до Ізраїлю, тепер призначаються усім тим, хто йде за Христом, рівняється на Нього і намагається жити так, як жив Він. Як же нам сьогодні впоратися з цим завданням? Як, йдучи за Ісусом, ми можемо принести сіль і світло в ті куточки світу, де вони потрібні саме зараз?