Після тривалого турне Сполученими Штатами відомого німецького пастора і теолога Гельмута Тілікке запитали, що, за його спостереженнями, є найбільшою відмінністю серед Християн Америки. Він відповів: «В них неадекватний погляд на страждання». Я змушений з ним погодитися.
Ця відмінність виглядає значним недоліком для нехристиянського світу. Я запитував своїх колег-студентів, що вони мають проти Християнства, і більшість з них у різних варіаціях говорили на тему страждань: «Я не можу вірити в Бога, який допустив Освенцім і Камбоджу»; «Моя сестра-підліток померла від лейкемії, хоча за неї багато молились Християни»; «Одна третя частина населення світу минулої ночі лягла спати голодною – як ви узгоджуєте це з Християнською любов’ю?»
Жодні інші переживання людини не породжують такої стійкої реакції. Ніхто не засиджується до пізньої ночі в обкурених кав’ярнях, обговорюючи космічний підтекст відчуття запаху чи смаку: Запах! Яке дивне відчуття! Які ж наміри Бога щодо нього? Чому в троянди аромат такий мінливий, щедрий, а в кисню ні? І чому в людини здібності до сприйняття запахів розвинені тільки на одну восьму частину від тих здібностей, що мають собаки? Дивно, але я не чув жодних дебатів щодо «проблеми насолоди»; чому ми сприймаємо за належне відчуття насолоди чи чогось приємного, але так гнівно виступаємо проти болю?
Проводячи бібліотечне дослідження проблеми болю, я виявив, що багато великих філософів, одночасно симпатизуючи Християнським принципам і етиці, все таки спіткнулися об проблему болю і страждань, недвозначно відкидаючи через це Християнство. С. Е. М. Джоад писав: «Питаєте, які аргументи, як на мене, настільки сильно виступили проти релігійних поглядів всесвіту?… По-перше, це були труднощі, представлені фактом снування болю і зла»[1] Інші філософи, такі як Бертран Рассел і Вольтер, також поділяють нарікання Джоада.
Безладна проблема болю і страждань й далі продовжує випливати на поверхню, не дивлячись на усі спроби роз’яснити її. Великий британський письменник К. С. Льюїс запропонував, напевно, найбільш зрозуміле трактування цієї теми всього нашого століття у своїй книзі Проблема Болю, написаній на піку його інтелектуальних сил. Але роками пізніше, після того, як його дружина померла від раку кісток, Льюіс написав іншу книгу Спостереження Горя, яку він опублікував під псевдонімом. Вона висвітлює ту ж саму тему, але в зовсім інший спосіб. Як показує цитата на початку цього розділу, впевненість Льюїса значно похитнулась, його емоційне напруження досягло переломної точки – і перевалило через цю переломну точку. «Ви ніколи не дізнаєтесь, наскільки ви в щось вірите, поки істинність цього чи його неправдивість не стане для вас питанням життя і смерті», – писав він.
Таким ж чином, як у битві Геркулеса з Видрою, всі наші намагання відрубати атеїстичні аргументи наштовхуються на виповзання, як змій у Видри, нових прикладів страждання. Романіст Петер де Різ назвав проблему болю «знаком запитання, що застряг у людському серці, як рибацький гачок». Надто часто захисні репліки Християн виглядають вибаченнями з почервонілим від сорому обличчям, переминанням з ноги на ногу і опущеною головою.
«Проблема болю» являє глибоку загадку, а підхід філософів до цієї теми часом приймає форму абстрактних міркувань, таких, які ви можете знайти в підручнику з математики. Я не намагатимусь звертатися до філософів на основі цих книг; це вже зробили інші зі значно більшим вмінням. Я краще збережу у своїй уяві образ мого друга Клавдії Клекстон, що лежить на лікарняному ліжку. Більшість наших проблем болю – це далеко не розумові гімнастичні вправи. Це такі проблеми, які мала Клавдія: втрата молодості, горло, вкрите виразками, перспектива нового шлюбу, намальованого смертю, паралізуючий страх перед невідомим. Клавдія почула багато суперечливих порад від своїх друзів Християн про проблему болю. У що ж нам вірити з стовідсотковою впевненістю?
Готуючись до написання цієї книги, я спілкувався з Християнами, що страждають значно більше, ніж будь-хто з нас. Для когось з них страждання рівносильні самому життю. Це перше відчуття, з яким вони прокидаються вранці, і останнє, з яким вони лягають спати, якщо їм взагалі щастить заснути. За іронією, я також деякий час провів серед людей з проказою, які не відчували фізичного болю, але відчайдушно хотіли б його відчувати. З такими людьми, у ролі моїх провідників, я увійшов у світ страждальців, щоб побачити, що означає бути в такому світі Християнином.
В першу чергу я досліджуватиму біль біологічно – так би мовити, під мікроскопом – аби побачити, яку роль він відіграє в житті. Потім, відступивши назад, я погляну на нашу планету в цілому, ставлячи запитання: за що ж змагається Бог. Невже страждання є однією великою Божою помилкою? І нарешті, я запитаю, як можемо відреагувати ми, коли трапляються страждання, а також як нам досягти інших.
Можливо, наступного разу, коли я захворію, коли мене звалить грип, і я буду прикутий до ліжка, борючись з напливами нудоти, можливо тоді мої висновки щодо болю зовсім не втішать мене. Але як Християнин, намагаючись осягти, що ж задумав Бог для цього світу, я дізнався багато чого. І коли я прийшов до кращого розуміння страждань у цьому світі, моє ставлення до Бога дуже змінилось.
[1] С. Е. М. Джоад. Бог і Зло (Нью-Йорк; Харпер & Бразерс, 1943). – С. 28.