Проказа – не єдине лихо, що пригнічує захисні сигнали болю. Дослідження в Карвіллі стосуються й інших медичних станів, зумовлених нечутливістю. У запущених випадках діабетики втрачають больові відчуття і стикаються з тією ж небезпекою. Багато з них втратили пальці рук чи ніг, а то й цілі кінцівки в результаті ушкоджень, які можна було б попередити. Алкоголіки і наркотично залежні можуть аналогічно втратити чутливість, кожної зими алкоголіки вмирають через переохолодження, їхнє тіло не відчуває лютого морозу.
Однак деякі люди народжуються з дефективною больовою системою, і дехто з них також змушений шукати лікування в Карвіллі. Жертви не надто поширеного стану, неофіційно відомого як «природжена нечутливість до болю», мають певну застережну систему, але так само як світові і звукові сигнали винаходу д-ра Бренда, їхні сигнали не дають відчуття болю. Для них дотик пальцями до розжареної плити дає ті ж самі відчуття, що й дотик пальцями до асфальтного покриття дороги. В обох випадках їхні відчуття – нейтральні.
Природжена нечутливість до болю становить унікальну проблему в процесі виховання дитини. Одна сім’я розповіла про жахливий випадок, який стався коли в їхньої маленької донечки прорізалися чотири зуби. Мама, почувши як у сусідній кімнаті сміялась і гукала мала, пішла подивитися, що це за нову і таку цікаву гру придумала для себе дитина. Вона закричала з жаху. Її донька відкусила собі кінчик пальця і бавилась в крові, роблячи малюнки краплями крові.
Як пояснити таким дітям небезпечність сірників, ножів і лез? Як їх покарати? Маленька дівчинка, бачачи ефект її «гри» на матір, почала користуватися цим. Кожного разу, як мама щось їй забороняла, дівчинка встромляла пальця в рот і починала його кусати. Досягнувши шістнадцятирічного віку, вона пообгризала собі всі пальці.
Близько сотні таких дивних і прикрих випадків описані в медичній літературі. Один семирічний хлопчина до тих пір копирсався пальцем у носі, аж поки його ніздрі не вкрилися виразками. Одна восьмирічна дівчинка з Англії в припадках гніву вирвала собі цілих дев’ять зубів і витягла обидва ока. Нещасні діти можуть вражати своїх друзів такими ексцентричними витівками, як проколювання шпилькою пальців наскрізь.
Нечутливість до болю прирікає цих людей жити в постійному ризику. Вони можуть вивихнути кисть чи коліно, навіть про це не знаючи, або відкусити собі язика, жуючи жувальну гумку. У них руйнуються сполучні тканини, через те, що вони не контролюють перенос ваги, коли сплять чи стоять. Одна така хвора жінка пішла з життя, бо не змогла відчути звичайного головного болю, який був застережним симптомом серйозної хвороби[1].
Ці люди можуть перенести операцію без жодної анестезії, але як знати, що їм потрібна операція? Тоді як здорова людина відчуває певні симптоми заздалегідь, до серцевого нападу чи апендициту, ці люди нічого не відчувають. Тоді як більшість людей реагують негайно, під дією болю, люди з природженою нечутливістю повинні свідомо прислухатися до найменших ознак і думати про відповідні дії. Відчуття лоскоту внизу живота… невже це означає, що в мене лопнув апендикс?
Медичні підручники зробили свою велику справу, аби переконати мене в цінності болю ще до того, як я відвідав Карвілль. Я збагнув, що навіть у випадку Клавдії Клекстон, не біль був головною проблемою, а хвороба. Біль був лише вірним способом, в який її тіло інформувало про те, що ракові клітини і радіотерапія завдавали їй шкоди. Без цих застережних сигналів вона могла померти, навіть не знаючи про наявність хвороби.
Після тижня в Карвіллі в мене залишилися вражаючі спогади. Кожного разу, коли в мене виникає спокуса осудити Бога за біль, я пригадую Лу: його постійно заплакані очі, обличчя в шрамах, нечутливість до людських дотиків, прагнення знайти спосіб повернути собі можливість виконувати музику, його останню в житті любов. Біль дозволяє нам, відверто кажучи, щасливчикам, провадити вільний і активний спосіб життя. Якщо ви коли-небудь сумнівалися в цьому, відвідайте лепрозорій і самі подивіться на життя без болю.
Біль – це не неприємність, якої потрібно позбавитися будь-яким коштом. Тисячами способів, дрібних і значних, біль вірно служить нам щодня, роблячи можливими для нас нормальне життя на цій планеті. Якщо ми здорові, больові клітини застерігають нас, коли йти в туалет, коли змінити взуття, коли легше триматися за ручку швабри чи граблів, коли кліпнути очима. Без болю наше життя стало б справжньою параноєю, було б беззахисним перед невідчутною небезпекою. Єдине безпечне місце для людини, що не відчуває болю, – це провести цілий день у ліжку …, але навіть так можна отримати пролежні.
[1] Рональд Мелцак. Головоломка болю (Нью-Йорк: Бейзік Букс Інк., 1973), розділ 1.