Біблія пов’язує появу страждань і зла у світі з визначною, але жахливою якістю людської свободи. Що відрізняє нас від морських свинок, ондатр чи ведмедів-грізлі? Тільки гомо сапієнс звільнені від непереборної інстинктивної поведінки. Ми маємо справжній, незалежний вибір.
В результаті своєї свободи люди принесли на планету дещо нове – супротив проти початкового дизайну, початкового задуму. Нам відомі тільки незначні натяки на те, якою була задумана земля, але нам точно відомо, що людство було створено з пороху земного. «Ми говоримо про диких тварин, – каже Дж. К. Честертон, – але єдиною дикою твариною є людина. Саме людина була створена. Всі інші тварини є свійськими, виходячи з недбалої респектабельності виду чи типу»[1].
Людина є дикою, бо тільки вона одна на цій крихті розтопленої скелі, що зветься Земля, піднімається на ноги, трясе кулаками і кричить Богові: «Я роблю те, що хочу, бо я хочу це робити». І в результаті, величезна прірва розділяє нас і цю планету з Богом. І що ще дивовижніше, Бог дає нам свободу робити те, що нам хочеться, ігноруючи усі закони всесвіту (нехай навіть на деякий час). Честертон додає: «Створивши світ. Він звільнив його. Бог написав не стільки поему, скільки п’єсу: п’єсу, яку Він задумав досконалою, але яку обов’язково мали зіграти люди актори і люди постановники, які відтоді дуже її споганили»[2].
Теологи використовують термін «гріхопадіння», щоб підсумувати об’ємне руйнування творіння, спричинене першим проявом бунту, коли у світ вперше увійшло зло. Короткий звіт у Бутті 3 дає нам стислий нарис наслідків цього бунту, але якого цілком достатньо, аби вказати, що було зіпсоване все творіння, а не тільки людський рід. Як сказав Мільтон у Втраченому Раю: «Земля відчула рану, і Природа зі свого місця, зітхаючи через усі свої справи, показала ознаки лиха. Кажучи, що все втрачене».
Апостол Павло виразив цю думку наступним чином: «Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його… Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі» (Римлян 8:19-20,22).
Біль і страждання незрозумілим чином помножилися на землі внаслідок неправильного використання людської свободи. Коли чоловік і жінка обрали стати проти Бога, їхній вільний світ був назавжди зіпсований. І як розглядає це Павло, від часу гріхопадіння планета і всі її мешканці посилають постійні промені низькочастотних сигналів про лихо. Зараз ми живемо на «стогнучій» планеті.
Таким чином, будь-яке обговорення несправедливості страждань повинне починатися з того факту, що Бог також не задоволений станом нашої планети. Біблійна історія, починаючи з Буття і аж до Об’явлення, – це історія Божого плану віднови Свого творіння до його початкового досконалого стану. Біблія починається і закінчується тією ж самою сценою: Раєм, річкою, сяючою славою Бога і Деревом Життя. Вся людська історія відбувається десь поміж першим актом Буття і останнім актом Об’явлення, а все що між цим – охоплює боротьбу за те, аби відвоювати втрачене.
Осуджувати Бога виключно за наш теперішній світ було б трагічною помилкою. У свій час він міг бути «найкращим з можливих світів», але звичайно не тепер. Біблія ні про що не говорить з такою певністю, як про незадоволення Бога теперішнім станом творіння і станом людства.
Уявіть собі такий сценарій: вандали вриваються в музей, де виставлені роботи Пікассо його Блакитного періоду. Мотивовані виключно бажанням нищити, вони розбризкують червону фарбу на всі полотна і кромсають їх ножами. Було б вищою мірою нечесності демонструвати ці роботи – неспростовний приклад геніальності Пікассо – і таким жорстоким чином зіпсовані, як показові твори митця. Те ж саме стосується Божого творіння. Бог вже повісив над землею знак «Проклята», і пообіцяв суд і відновлення. Те, що цей світ, зіпсований злом і стражданнями, все ще існує, свідчить про Божу милість, а не про Його жорстокість.
[1] Дж. К. Честертон. Ортодоксальність. Гарден Сіті, Нью-Йорк: Даблдей і Компанія, 1959. С. 144.
[2] Там же. С. 78.